Небезпека того, що під їхнім впливом зруйнуються волелюбні підвалини Заходу, цілком реальна. Однак політичні еліти й широка громадськість Заходу далеко не сповна усвідомлюють весь драматизм цієї актуальної вирішальної боротьби між демократією та авторитаризмом. Від спільної рішучої відповіді на такий епохальний виклик на внутрішній і світовій політичній арені західні демократії дуже далекі.
Тому Україні також доведеться налаштуватися на певну непрогнозованість міжнародного співвідношення сил. Отже, чи має вона майбутнє як повноправний член ЄС, неясно з подвійного погляду.
По-перше, буде складно отримати згоду всіх держав-членів на її приєднання, навіть якщо Україні вдасться повністю виконати всі умови. У багатьох країнах ЄС корупція з боку мафіозної держави Путіна зайшла надто далеко, там дуже глибоко вкорінені хибні сподівання завоювати Росію як «партнера» для спільної європейської стратегії безпеки, попри її відверту ворожість до Заходу. Тому щоб не надто сердити чи «провокувати» Кремль, вони не наважуються повністю інтегрувати Україну в західний світ.
Читайте також: Рай із присмаком крові
Так, Німеччина як найпотужніша провідна сила в ЄС здійснює щодо України двозначну політику. З одного боку, Берлін чималими силами підтримує її наближення до політичних, економічних і правових стандартів Євросоюзу. Водночас він відкритий до всіх можливих варіантів максимально швидкої «нормалізації» відносин з Росією. Саме тому німецька наполегливість щодо «Північного потоку-2» виходить з уявлення, що перед лицем політичної напруженості зберегти й розширити економічні та соціальні зв’язки з РФ важливіше, ніж будь-коли досі. Щоб не ризикувати жорстким розривом з Москвою, Берлін оголошує постачання зброї Києву табу й категорично виступає проти її вступу в НАТО. Сенс такої німецької подвійної стратегії зводиться до того, щоб допустити Україну до повної інтеграції із західною спільнотою лише якщо Москва не матиме принципових заперечень проти цього. Такої зміни російської позиції Берлін сподівається домогтися невтомним «діалогом».
Але нещодавно Путін укотре недвозначно дав зрозуміти, що ніколи не змириться з остаточним відходом Києва від «русского мира» (евфемізм для означення території впливу, на яку претендує російський неоімперіалізм). Якщо до цієї погрози насильницького підкорення всієї України Кремль поставиться серйозно, то для Берліна, Парижа й Брюсселя настане кінець політики хитання між Києвом і Москвою. Тоді їм доведеться пристати на одну чи другу сторону. Є сумніви, чи це буде рішення послідовно на користь України.
Однак невизначене майбутнє й самого ЄС. У деяких країнах Союзу, особливо в Угорщині та Польщі, при владі уряди, які не готові дотримуватися правових норм спільноти. Це може призвести до ситуації, коли Євросоюз або розпадеться, або відмовиться від деяких своїх фундаментальних принципів задля власного збереження. Однак ще більшу небезпеку для подальшого існування ЄС, а також Трансатлантичного альянсу становлять президентські вибори у Франції наступного року. На них може перемогти Марін Ле Пен — екстремістська противниця універсальних цінностей, на яких базується ідея європейської єдності, а також альянс Європи зі США. До того ж Ле Пен — близька союзниця Кремля.
Читайте також: Здатися без бою
Отже, Україні доведеться продовжувати свій шлях до західної спільноти й протистояти російській агресії без певності в тому, чи можна насправді покладатися на підтримку її європейських партнерів (а врешті й США). Але з нагоди 30-ї річниці української Незалежності можна віддатися оптимістичним мріям: а якщо Україна, попри те, що найближчим часом не може ввійти в ЄС і НАТО, стане берегинею і флагманом європейської ідеї? Революція гідності в цій країні задала політичні та ідеальні стандарти для всієї вільної Європи. Українці продемонстрували завзяття й жертовність, необхідні для перемоги європейських та універсальних цінностей свободи проти їхніх авторитарних антиподів. Зважаючи на те що навіть, здавалося б, певні західні демократії потрапляють під дедалі більший тиск авторитаризму, їм варто згадати цей приклад і визнати Україну маяком свободи.
Однак для цього Україна має неухильно і з посиленими зусиллями продовжувати свій прозахідний курс реформ і підтримувати західні цінності в час, коли їх дедалі частіше піддає сумніву сам Захід. Якщо Україна й надалі протистоятиме російській агресії, переможе в боротьбі з корупцією та засиллям олігархів і використовуватиме економічно свій великий інноваційний потенціал у галузі ІТ та відновлюваних джерел енергії, вона зможе стати прикладом для всієї Європи, які сили можна вивільнити завдяки відважному обстоюванню власних цінностей свободи. Україна як рятівниця об’єднаної демократичної Європи й творчиня її необхідного оновлення? Колись хтось розумний сказав, що в історії немає нічого неможливого, навіть добре можливе. Думаю, це чудове гасло для 30-річчя вільної України.