А все почалося прозаїчно, з оголошення: «Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації відповідно до ст. 26 Закону України «Про музеї та музейну справу», Закону України «Про культуру» оголошує конкурс на посаду директора комунальної установи Одеський художній музей.
У грудні 2017 року конкурсна комісія з вибору кандидатів обрала («за» 5 голосів, «проти» 4) Олександра Ройтбурда директором художнього музею. Однак пізніше комісія з питань культури при Одеській обласній державній адміністрації відхилила його кандидатуру, мотивуючи суперечністю між двома законами.
Відповідно до Закону «Про культуру» директорів комунальних закладів призначає той, хто проводить конкурс. Але закон про місцеве самоврядування передбачає, що призначає на посади комунальних підприємств власник, тобто Одеська ОДА.
Читайте також: Мухи окремо, котлети окремо
Коли Олександра Ройтбурда, головного героя конкурсної епопеї, попросили про коментар, він відповів зі стоїчним спокоєм: «Ставлюся до цього спокійно. Я йшов на цю посаду для того, щоб дати новий імпульс, а не для того, щоб боротися з такими перешкодами».
Речниця Міністерства культури Юлія Даценко в коментарі для «Громадського радіо» сказала, що ситуація навколо рішення конкурсної комісії показує системні проблеми із законом про конкурсний відбір директорів.
«…Ми разом з авторами закону зараз працюємо над купою правок, щоб уникнути цілої низки проблемних моментів. Сьогодні правки до цього закону вже мали бути винесені на голосування, але, на жаль, через завантаженість цього не сталося», — зазначила Даценко.
.jpg)
Поки що, згідно із законом, ми чекаємо на засідання Одеської обласної ради, що має вирішити питання про затвердження переможця конкурсу на посаду директора Одеського художнього музею. Іншими словами, процедура вибору директора триває, хоча набула досить несподіваного повороту.
Повідомлення, що комісія з питань культури при Одеській обласній адміністрації не затвердила обраного в результаті конкурсу кандидата, з’явилося, як оком змигнути, в усіх можливих соціальних ЗМІ.
Не треба було довго чекати, щоб створилася й онлайн-петиція про підтримку переможця конкурсу. Дотепер її підписало понад 2 тис. осіб.
Я з цікавістю відкрив той документ і не йняв віри своїм очам.
Текст петиції під назвою «Дати можливість Олександру Ройтбурду очолити Одеський художній музей» адресований найвищим органам влади в державі, починаючи від президента й прем’єр-міністра та закінчуючи головою Одеської обласної ради та головою постійної комісії Одеської обласної ради з питань освіти, науки, молодіжної політики, спорту, культури та туризму.
Читайте також: Fast-fashion
Я не уявляю, що спільного мають президент і прем’єр-міністр із вибором директора одеського музею. Автори петиції, мабуть, хотіли вдатися до магічної сили, притаманної найважливішим постатям у державі. Дивно, що серед адресатів я не побачив голови Верховної Ради, бо саме цей орган ухвалив закон про запровадження системи конкурсів на посади керівників закладів культури. Зрештою, саме Верховна Рада випустила законодавчий камінь, об який раз по раз хтось спотикається. У петиції сказано багато доброго про Олександра Ройтбурда, немов ще одне повторення відомих фактів має ― певне, згідно з принципами магічного мислення, ― додаткову дієву силу.
Процес затвердження переможця конкурсу ще не закінчився, а отже, подання петиції ― це спроба чинити тиск на обласну раду, до компетенції якої належить ухвалення остаточної постанови. Ані президент, ані прем’єр-міністр, ані міністр культури не мають із тим нічого спільного. Ройтбурд виграв конкурс, бо комісія визнала його за найкращого з-поміж кандидатів, крапка.
Поки закон про конкурси не змінили, слід дотримуватися його букви. Не можна ходити навпрошки, бо це шлях у нікуди. Якщо ми не віримо, що можемо чесно виграти конкурс, то не слід брати участь у них, щоб не надавати їм вірогідності. Якщо організатор конкурсу не вірить, що конкурсна комісія, яку він сам скликав, здатна вибрати найкращого кандидата, то він не повинен організовувати конкурси.
Читайте також: Музей?
Я ветеран конкурсних боїв, багато їх виграв і не один програв, у кількох не брав участі, бо знав, що вони підлаштовані. Мій багатий досвід учить мене, що найрезультативнішим методом пошуку керівників важливих закладів культури є система search committee, відбірної комісії. Від імені організації-засновника ця комісія шукає найкращих кандидатів, доступних на ринку, і в межах ексклюзивного конкурсу провадить із ними переговори, які ведуть до вибору належної особи.
Такий сповнений зосередженості та сумлінності процес може тривати місяцями. Він ніколи не буває відкритим, а публічним і поготів. Так обирали директорів Музею сучасного мистецтва і музею «Метрополітен» у Нью-Йорку, Британського музею в Лондоні, театру «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку та багатьох інших престижних закладів культури. Чи трапляються помилки в такій системі? Вочевидь, так, але немає в ній місця для магії та демагогії, а демократичність, інклюзивність і відкритість можна з користю для всіх утверджувати по-іншому.