Магія Єрусалима

Минаючи Содом і Гоморру 

Зимовий теплий ранок розрізають вигуки киянок: «Даєш молодість!» Температура води, цілющі властивості якої загальновідомі, тут і в січні, і в лютому цілком прийнятна. Особливо – за шансу омолодитися протягом кількох хвилин! Автобуси з туристами та прочанами зупиняються, і дехто, забігши у зеленкувату голубінь Мертвого, намагається зануритися.[212]

 

Це непросто. У цьому морі, у найсолонішій у світі воді, ви навіть не потонете, якщо і захочете – сила Архімеда виштовхне на поверхню. Зате, лежачи у воді без жодного руху, можна спокійно читати, приміром «Тиждень».

 

Причина такої солоності відома: Мертве море колись з’єднувалося зі світовим океаном, але опинилося відрізаним від нього, і з того моменту вже 2 000 000 років постійно висихає, а вся сіль і мінерали з гігантської маси води сконцентрувалися на порівняно невеликій площині. До речі, в Мертве море впадає річка Йордан, та сама, в якій хрестився Ісус.

 Невдовзі більшість купальниць чорніє: це вони обмазали себе грязюкою, сподіваючись на посилення омолоджувального ефекту.

 

Тут головне – не перекупатися, бо ризикуєте перетворитися на соляний стовп, мов та дружина Лота, яку сили небесні десь тут недаремно попереджали: не озирайся! До речі, це саме ті місця, де знаходилися біблійні Содом і Гоморра, покарані вогняними дощами за майже повну відсутність праведників.

 

Брикетики цілющого бруду можна придбати за $10, аби взяти додому, щоб «очорнити» ще й рідню. Отже, ми продовжуємо подорож до святого міста, куди лишилося їхати півтори години.

 

Старе місто і сад Гетсиманський  

Уперше побачивши місто з високого оглядового майданчика, будьте ви хоч тричі атеїстом, відчуєте трепет від споглядання цих пагорбів у пастельних тонах і такого ж кольору історичних будівель. Своїм гористим ландшафтом Єрусалим нагадує Київ. Щоправда, пагорби Святої землі не такі зелені, як наші. Та вже цією геологічною схожістю підтверджується теорія: «Київ – другий Єрусалим», яку обстоюють деякі наші гуманітарії, зокрема шевченківський лауреат Сергій Кримський.

 

За височенними старими стінами, що тягнуться впродовж чотирьох кілометрів, нуртує серце Єрусалима – старе місто. Ісус Христос в’їжджав туди через оці Золоті ворота… Вони являють собою дві арки, одна з яких зветься Вратами Покаяння, а друга – Вратами Милосердя. 1530 року турки замурували цей вхід. А от усі інші ворота є діючими: Яфські, Сіонські, Левові, Дамасські, Квіткові… А також Сміттєві ворота, або ж Гнойові. Вже нікого тут не відлякує така назва – вона дуже давня, склалась історично: через ці ворота виносили за межі міста кістки жертовних тварин, їхній гній, кізяки. Ось тому вони і дістали цю назву. Однак поблизу саме цих воріт залишилася та стерта двадцятьма віками бруківка, якою ступала нога Ісуса. Саме через ці ворота зазвичай потрапляють сьогодні до старого міста і численні туристи.

 

Увійшовши до міста, майже одразу ми опинилися перед Стіною Плачу – найбільшою святинею іудеїв. Звичайно, про її існування всі щось чули. Подробиці, що дійшли до наших днів, викладає гід: 3000 років тому місто завоював цар Давид, а його син Соломон побудував свій перший храм. Та у 70-му році нашої ери римляни після іудейського повстання зруйнували все місто і, відповідно, Храм. Залишилася тільки частина Західної стіни, яка була складена з величезних брил, та римляни все відкладали її руйнацію на потім. До речі, в іудейських пророцтвах була передбачена ця подія. До цього місця вже дві тисячі років приходять євреї оплакувати ту трагедію. А ще – «посилати» Господові заповітні записочки зі своїми найпотаємнішими бажаннями, вкладаючи їх між камінних плит. У кого які шанси задовольнити свої бажання, невідомо, але записочки вже нікуди встромляти, настільки їх багато. 

 

Отже, ви прогулюєтеся містом. Точніше, долаєте кілометри, наздоганяючи гіда та намагаючись розчути його розповідь і роздивитись усе, що трапляється на шляху. Ви у старій частині Єрусалима, де все дихає «тими часами», ерою євангельських подій! Плавно переходять один в одний чотири квартали: християнський, мусульманський, вірменський та єврейський. До пам’яток історії тісно туляться домівки «нових єрусалимців» (а квартири у цих кварталах дуже дорогі), магазини, школи, майстерні тощо. «У місті мешкає й велика циганська спільнота, яка навіть має своє представництво в мерії», – каже наш гід, колишній москвич Сашко Львівський, що живе в Єрусалимі вже більше 30-ти років.

 

А он туристична група росіян. Їх гуртом везуть до однієї з крамниць. Там запропонують ікони, хрестики, прикраси, свічки та інші сувеніри – знаємо, бо теж були, прицінювалися. О, знайоме бажання – привезти додому якусь оповиту магією місця річ! Та поспішати не варто. На старому ринку можна придбати сувеніри разів у 5–10 дешевше. Святе право туриста Святого міста – просити гіда провести туди, де дешевше, а не заводити до першого-ліпшого бутіка. Навіть тут, кажуть, як і у будь-якому туристичному закапелку світу, гід отримує свій відсоток за постачання продавцеві кліентури.

 

Перш ніж повторити Хресну Путь Ісуса, варто озирнутися на Гетсиманію. На Оливковій горі, підніжжя якої являє собою найстаріше у світі, але діюче кладовище, ще й досі зеленіють 2500-річні оливи із примхливо звивистими стовбурами. Вони чули колись слова Ісуса. Поряд – місце Тайної Вечері, а також печера Зради Іуди, який привів туди вояків. За кілька кроків від Гетсиманського саду знаходиться Церква Мучень Христових – храм на горі, де молився Ісус і де його схопили вартові. Інша назва – Церква Усіх Націй: її звели вже у ХХ столітті на пожертви з усього світу.

 

Хресна путь 

Кожної п’ятниці о третій годині дня християни-паломники з усього світу приєднуються до процесії францисканців, щоб повторити 14 зупинок на останньому шляху Христа і згадати про його страждання, починаючи з моменту, коли його зв’язали й передали Пілату. Там перша зупинка. Рушаємо і ми. Дев’ять наступних – на вузькій вуличці, між крамниць з різним крамом, інші п’ять – у Церкві Гроба Господнього. Усі зупинки відзначені каплицями.

 

Якось несподівано виходимо до Церкви Гроба Господня… А от і Лиса гора – саме так перекладається «Голгофа». Місце, де Ісуса прибили цвяхами до хреста. Гора напрочуд маленька, вона вся вмістилася під склепінням храму, а над нею височіє мозаїка, що зображує розп’яття Ісуса на очах своєї матері.

 

От камінь помазання. На нього колись поклали тіло Христа, просочене ароматичними маслами. Ми на кілька хвилин кладемо на цей камінь хустинку – тканина зберігатиме запах мирри протягом року. Так кажуть.

 

Нарешті – одне з найсвятіших для усіх християн місць: могила Ісуса. Це тут «взявши Тіло, Йосип обвив його чистою плащаницею і поклав його у новій своїй труні, яку витесав у скелі». З часів грецької імператриці Єлени священна скеля вкрита мармуром, а над нею височіють живописні зображення Воскресіння. Саме звідси у Великдень сходить з неба Благодатний вогонь, дочекавшись якого, один з ієрархів церкви передає його молодому священику, а той далі – усьому світові. Побачити це диво стікаються сюди тисячі людей. Може, і ми колись повернемося в Єрусалим – саме на Великдень.