Кусі Кімані купувала в одній із крамниць роздрібного продажу й раптом помітила, що всі світлі бюстгальтери мають назву солодощів і десертів. А от темні названо «тютюн».
Під статтею в The Independent я знайшов понад 120 реакцій читачів. процитую тільки одну: «M&S — ідіоти, що вибачаються, я попросив би їх, написавши на їхній Twitter, забрати з їхніх крамниць увесь білий одяг, бо як не біла людина я почуваюсь упослідженим білим одягом, — і погляньмо, яку вони дадуть відповідь на це!».
Читайте також: Озирнись у гніві
Так, я знаю, світ уже давно збожеволів, але, здається, божевілля набирає дедалі тяжчих форм. Можна було б вважати, що за сумних часів пандемії кожна гумористична інформація на вагу золота, але якось не хочеться сміятися.
Уже тиждень, як у медіа знову повно несмішних тем. У бейрутському порту вибухнула неправильно складована амонійна селітра, загинуло понад 220 осіб, поранено понад 6 тис. Величезний простір міста навколо порту знищено.
Під тиском протестів уряд Лівану подав у відставку. Існує думка, що причину вибуху становила, як і можна було підозрювати, корупція. Уже кілька днів головні світові медіа розповідають насамперед про ситуацію в Лівані, а французький президент Макрон відвідав згарища навколо порту в Бейруті навіть раніше за президента Лівану. Ліван, що його багато хто називає неспроможною державою (failed state), стоїть перед історичним поворотом. Але чи зможе він сам витягти себе з багна за волосся, наче легендарний барон Мюнхгаузен? Ця країна, мабуть, ще якийсь час буде улюбленцем світових медіа.
також: Казка про бацьку
У Білорусі внаслідок сфальшованих президентських виборів, у яких президентові Лукашенці «приписано» 80% голосів, а головній опозиційній кандидатці Ціханоуській — 10%, жителі білоруських міст вийшли на вулиці, не приймаючи офіційної версії влади. Преторіанці Лукашенка послали проти свого народу озброєних кийками міліціонерів, які вдаються до такого несвітського насильства, що проти них американська поліція, звинувачена в усіх можливих і неможливих гріхах, постає як відносно добре контрольована сила. Білоруським омонівцям не можна закинути тільки того, що вони системні расисти, бо ж їхні білоруські брати й сестри мають такий самий колір шкіри. Більшість інформації, яку я бачу про події в Білорусі, походить із соціальних медіа, Facebook і Twitter, а також телевізійного каналу «Белсат», що мовить із Польщі. У провідних світових медіа інформацію про Білорусь подають, якщо взагалі подають, далеко не як екстрені новини. BBC інформує словами свого кореспондента з Москви. Добре, що Deutsche Welle має тепер свого кореспондента в Києві. Служба BBC тільки на шостий день протестів почала щоденні новини повідомленнями з Білорусі. Зрештою схаменулася (після скарг моїх знайомих) і послала закордонного журналіста, який перебуває в Мінську як її офіційний кореспондент. Навіть газета The New York Times нарешті пробудилася і визнала, що Білорусь усе-таки існує — десь на краю світу, але існує.
Тільки медіа в Центрально-Східній Європі стабільно стежать, що відбувається в їхньому найближчому сусідстві.
Більшість моїх приятелів в українському Facebook у певний спосіб солідаризуються з білорусами, зображуючи себе на тлі білоруського прапора й поширюючи інформацію, яка доходить до них. Серед моїх польських фейсбучних приятелів — зрештою, теж сусідів Білорусі — лише небагато показують біло-червоно-білі прапори як символ солідарності. Переважна частина поміщає веселкові прапори на знак солідарності з представниками ЛГБТ-спільноти, до яких у недавніх сутичках із поліцією поставилися нещадно. З’явилися навіть знімки з акції поліції у Варшаві з коментарем: «Це не знімки з Білорусі». Як видно, кордон у спостереженні дійсності геть непевний і його вкрай легко перетинати.
Читайте також: Диктатура почуттів
У соціальних медіа я знайшов ще й реакцію на поширену в провідних медіа інформацію, що Лукашенка — останній диктатор у Європі. Багато лівих, зокрема й університетські викладачі, коригують ту інформацію, додаючи найчастіше прізвище угорського прем’єр-міністра Орбана, набагато частіше, ніж, наприклад, Путіна, але ж Росія, зрештою, не зовсім Європа. Що ж, порівняння Орбана з Лукашенкою — це хіба що легеньке перебільшення, але, ймовірно, я помиляюся — може, хтось підкине мені якусь інформацію, як поліція в Будапешті розправлялася з учасниками протестів проти Орбана? А втім, не всі цілковито з’їхали з глузду, бо коли в канадському Google я запитав про адресу білоруського посольства в Оттаві, то отримав інформацію про протести в Білорусі.
Я знаю про протести в Білорусі й стежу за ними з більшою цікавістю, ніж за протестами в Бейруті та акціями солідарності з членами ЛГБТ-спільноти у Варшаві, які, до речі, скидаються на нову опосередковану війну з владою «ПіС». Одна моя знайома в польському Facebook помістила свою фотографію на тлі білоруського й райдужного прапорів водночас, — отже, можна, якщо дуже хочеться, перебувати у двох несумірних дійсностях водночас.
У кінці вибачень мережа Marks & Spencer написала: «Ми змінюємо назву кольорового бюстгальтера й пишемо Кусі, щоб підтвердити це. Висловлюємо щирий жаль, що не діяли швидше».
Що ж, в одних сусідів пожежа, у других пожежа, а M&S у рамках пропаганди найновішого різновиду політичної коректності готова вилучити некоректні кольори — і то про всяк випадок: щоб позбутися зіткнень із системним расизмом бодай на фронті кольорів бюстгальтерів.