Навіть усередині країни пересувається обережно: як з’ясувалось, упродовж 2010–2012 років президент жодного разу не відвідав Волинської області. У свята вирішив надолужити: поїхав-таки на Волинь, і не просто з робочим, а з прочанським візитом. І звідти, із Зимненської обителі Свято-Успенського жіночого монастиря звернувся до народу з різдвяним посланням: «Зараз прийшла наша черга – і ми з вами повинні пройти всі іспити, які нам дає Господь Бог, і зробити так, щоб наше життя, життя наших дітей і наших онуків на цій землі покращилося, і щоб той Святий Дух, який живе в православ’ї, він завжди давав нам ці сили».
Релігійно-містичний пафос під час економічних негараздів і згортання свобод не є якимось особливим ноу-хау Віктора Федоровича. До його послуг увесь «Русскій мір» (від Іоанна Ґрозного, що любив часом побавитись у царя-ченця, до Путіна), та й не тільки, бо ж молільником за націю виступає і Уґо Чавес у Венесуелі; брав на себе цей «тягар» і Муаммар Каддафі, як і ще багато інших диктаторів, що воліли бути медіумами між вищими силами та «своїм» народом.
Маску «православного кандидата» Віктор Федорович приміряв іще 2004-го, і… програв. Однак реванш у 2010-му тільки поглибив показну побожність Януковича: візити на Афон, навчання мудрості у старців, ритуальні поцілунки з найвищим духовенством. Іміджеві дивіденди для глави держави з того сумнівні, та й церкві не найбільш виграшний бонус: до священиків на мерседесах долучився володар Межигір’я, котрий повчає, як треба стійко зносити життєві негаразди, затягуючи паски, та ще й, вочевидь, схиляючись перед волею влади, бо ж вона «від Бога».