Литий свинець

 

 

Газа – це жахіття. В будь-якому розумінні: політичному, воєнному, гуманітарному… Так невеличку смужку палестинської землі спри­ймають ізраїльтяни. Вона завжди була для них жахіттям – і коли ізраїльські війська контролювали частину її території, і коли вивели звідти вояків і демонтували всі свої тамтешні поселення. Та найбільшим жахом вона стала для Ізраїлю, коли в результаті місцевих виборів до влади прийшов ХАМАС. І попри демократичність самого процесу виборів, Ізраїль не вважає ХАМАС партією. Бо партія не може мати свого бойового крила, не може воювати з президентом власної країни і фізично знищувати його соратників по партії ФАТХ. І, головне, не може обстрілювати цивільне населення сусідньої держави, навіть якщо ця держава для неї – ворог.

 

 

Обстріли ізраїльських міст саморобними ракетами «Кассам» почалися сім років тому. У місті Сдерот та навколишніх кібуцах встановлено систему раннього оповіщення про ракетні обстріли – рипучий жіночий голос оголошує тривогу. З цієї миті у вас є 15 секунд, щоб ускочити до найближчого бомбосховища або ж залягти на землю поряд із найближчою стіною. Тамара Пашанова приїхала до Ізраїлю з Грозного у 1992 році. Вийшла заміж та оселилася в Сдероті. В неї зараз трійко дітей – трьох, семи й десяти років. Діти навіть не уявляють собі, як можна жити без сирени та вибухів – для них іншої реальності просто не існує. Їх непокоїть тільки наявність поряд бомбосховища. Тамара потрапляла під обстріл двічі – обидва рази ракети вибухали за кілька десятків метрів від неї. «Ми з чоловіком думали переїхати до Канади, – каже Тамара, – але в якийсь момент я зрозуміла, що ми всюди відчуватимемо себе чужими».

 

Протягом багатьох років ізраїльський істеблішмент страждав на хронічну алергію на Газу – вводити війська, вести активні бойові дії, втрачати солдатів і побороти ХАМАС як організацію вважали більшим воєнно-політичним ризиком, ніж періодичні заворушення на кордоні та ракетні удари по тилу. Врешті-решт, південь країни – це глибока провінція, навіть не зважаючи на те, що Сдерот розташований лише за годину їзди від Тель-Авіва. Але тепер Ізраїль вирішив, що держава не може існувати, якщо не в змозі захистити сьому частину свого населення від ракетних обстрілів.

 

Операція «Литий свинець» має чотири етапи. Перший – масований обстріл із повітря точок базування бойовиків, другий – проведення наземної операції незначного масштабу, третій – розширення ведення наземних бойових дій. А от про четвертий етап Міноборони Ізраїлю говорити не поспішає, хоча можна з досить високим ступенем вірогідності припустити, що він передбачає повне захоплення території Сектору Газа, знищення ХАМАСу й передачу контролю над Сектором до рук Палестинської автономії чи під міжнародну юрисдикцію.

 

Після виконання кожного з трьох перших етапів було заплановано так звану точку виходу, після якої операцію можна було би згорнути, за­явивши про досягнення певної мети. Мета ця визначена дещо туманно: докорінно змінити ситуацію на півдні країни та покласти край ракетним обстрілам і проблемі озброєння ХАМАСу. Останній етап – крайній захід. Як стверджують армійці, вони сподівалися, що бомбардування з повітря, а потім ще й наземні операції відіб’ють у ХАМАСу бажання обстрілювати ізраїльську територію. Та бойовики живуть задля «спротиву», а не заради досягнення політичної реальності, яка б улаштовувала обидві сторони.

 

За майже три тижні операції ВВС ­Ізраїлю завдало 2310 ударів по цілям ХАМАСу в Секторі Газа. Командир бригади «Гіваті», полковник Ілан Малка інструктує своїх офіцерів: «Нам необхідно максимум вогню, максимум захисту для наших вояків, мінімум втрат. До речі, є імовірність, що по ваших хлопцях вестимуть вогонь снайпери, до того ж із будинків, в яких живуть цивільні. Обережніше».

 

Мирне населення в Секторі однозначно страждає – кількість цивільних жертв уже сягнула тисячі. ХАМАС не соромиться прикриватися людьми як щитом. Медики в лікарнях Гази тижнями не виходять із приймальних покоїв, надаючи до­помогу пораненим. А міжнародна спільнота жахається від кадрів із трупами жінок та дітей. Водночас солдати, котрі повертаються з Сектору, розповідають про виявлені ними заміновані школи; мечеті, в яких зберігалася зброя; розтяжки в будинках мирних палестинців. Територія Сектору – лише 360 км2, на яких живуть 1,5 млн осіб. На такій густонаселеній ділянці проводити військові операції «хірургічно» практично неможливо.

 

За даними ізраїльської розвідки, вся політична й військова верхівка ХАМАСу переховується в підвалі лікарні «Шіфа» в Газі. Проте Цахал не завдає удару по лікарні, адже над цим підвалом є чотири поверхи з пораненими жінками та дітьми.

 

 

Ізраїль стверджує, що готовий зупинити операцію, якщо припиниться обстріл його території, а над Філадельфійською віссю – коридором у 12 км на кордоні з Єгиптом, через який контрабандою до Сектору надходить зброя, – буде встановлено ефективний контроль. Проте проблема стоїть дещо ширше, бо зачіпає інтереси сусідніх держав.

 

Іранські аятоли підштовхують ХАМАС до продовження війни. Іран зацікавлений у впливі на палестинських територіях так само, як і в Лівані. Як сказав один експерт із арабських питань ізраїльського теле­бачення, «Іран показує своєю риторикою, що готовий воювати з Ізраїлем до останнього палестинця». Єгипет же не надто прагне домовлятися ­з ХАМАСом, позаяк підтримує офіційну владу Палестинської автономії, тобто президента Абу-Мазена.

 

Власне з ФАТХом, пропрезидентською партією Палестинської автономії, Ізраїль постійно вів перемовини. Але це аж ніяк не заважало ХАМАСу й далі обстрілювати ізраїльські міста. Фактично склалася ситуація, в якій існують два палес­тинські територіальні утворення – Західний берег ріки Йордан під контролем ФАТХу й Сектор Газа під контролем ХАМАСу. Обидві ці фракції ненавидять і потихеньку винищують одна одну. Люди ФАТХу, до речі, не виказують свого розпачу з приводу ізраїльської операції в Секторі Газа – хоч і не готові заявити цього відкрито й від свого імені. Про загальнонаціональний діалог із урегулювання внутрішніх проблем мова взагалі не йде. А Ізраїль хоче лише убезпечити себе в довготерміновій перспективі, запевняючи, що спочатку потрібна тиша на фронтах, а потім уже можна говорити й про створення самостійної демократичної палестинської країни, в якій влада і зброя перебуватимуть в одних руках і яка прагнутиме добросусідських відносин.