Чемпіонат світу з футболу в Катарі чітко показав, наскільки сильно великий спорт увійшов у співучасть із заможними автократіями. Заради власної комерційної вигоди такі організації, як ФІФА та Міжнародний олімпійський комітет підпорядковуються стандартам диктаторських режимів, як-от востаннє під час зимових ігор 2022 року в тоталітарному Китаї.
Свою готовність прислуговувати вони прикривають брехнею про «аполітичний» спорт. Насправді ж ФІФА дозволила інструменталізувати себе з політичною метою в Катарі, так само, як це було під час Чемпіонату світу з футболу 2018 року в Росії. На стадіонах чемпіонату світу вона суворо заборонила будь-які висловлювання, що не подобаються катарському режиму. Так заборонила протести проти репресій стосовно іранського демократичного руху, а також демонстрацію веселкових прапорів на знак солідарності з ЛГБТ-рухом, оскільки це неприпустимі політичні акції.
Але те, що прапором Палестини масово розмахували на трибунах на матчах арабських команд і що збірна Марокко навіть святкувала з ним свої перемоги на полі, ФІФА не вважала політичною акцією і толерувала це. При цьому антиізраїльська спрямованість цих проявів очевидна. Не звернула увагу ФІФА і на позування марокканських футболістів з жестом, який також використовує терористична організація «Ісламська держава».
Для захисту практики авторитарної приймаючої країни глава ФІФА Джанні Інфантіно навіть взяв на озброєння риторику антизахідного культурного релятивізму та «антиколоніалізму», яку використовують арабські деспотії для прикриття свого прагнення гегемонії. Своєю заявою про те, що європейці спершу мають вибачитися за власні злочини «останніх 3000 років», перш ніж «читати моралі» іншим, Інфантіно продемонстрував, що всупереч офіційним заявам його спілки, він відчуває до універсальних цінностей і прав лише зневагу.
Але запекла критика проведення Катаром Чемпіонату світу з футболу, яка лунає передусім у Німеччині, має і риси лицемірства. Катар, поза сумнівом, авторитарна держава, де права людини, а особливо права жінок, практично нічого не варті, а представники сексуальних меншин змушені боятися за власне життя і здоров’я. Чудові стадіони Чемпіонату світу з футболу побудyвали жорстоко експлуатовані іноземні робітники, тисячі з них при цьому загинули. А невелика, але амбітна країна Перської затоки використала велику спортивну подію для підкреслення своїх честолюбних претензії на роль світового лідера.
Читайте також: Велика китайська помилка канцлера ФРН
Але на відміну від Росії, яка приймала попередній Чемпіонат світу з футболу у 2018 році, Катар не вторгається у чужі країни, не окуповує частини їхньої території, не бомбардує і не морить голодом міста, не виганяє мільйони людей з рідних домівок, систематично руйнуючи їхню життєво важливу інфраструктуру. Проте, інтенсивність протесту проти Росії як господаря ЧС чотири роки тому була незрівнянно менша, ніж проти Катару зараз. Лише кілька критичних голосів пролунало тоді проти інструменталізації футболу для самореклами агресивної, кривавої держави як «сили, що об’єднує людей», і ці голоси майже змовкли, щойно м’яч покотився в Москві та Санкт-Петербурзі.
Поки футбольний світ радів тим голам, режим Путіна вів терористичну повітряну війну проти мирного населення Сирії та розширював свій злочинний катівський режим в анексованому Криму та на окупованих українських територіях на Сході. За рівнем придушення будь-якої політичної опозиції та репресій стосовно сексуальних меншин Росія вже тоді не відставала від Катару. Окрім того, її викрили на шахрайстві з допінгом на державному рівні.
Але все це не завадило найбільшим авторитетам світового футболу віддати шану Путіну як великому другу спорту. Джанні Інфантіно був щедрий на подяки за гостинність. Президент Франції Емманюель Макрон сидів поруч з кремлівським полководцем на фіналі Чемпіонату світу з футболу і терпів від нього приниження: тоді як над Путіним тримали величезну парасолю, Макрону довелося йти просто під дощем на церемонію нагородження збірної Франції, яка стала чемпіоном світу. Канцлерка ФРН Анґела Меркель уникала ухвалення рішення чи їхати до Москви на фінал за участю Німеччини аж доки достроковий виліт німецької збірної не звільнив її з цього скрутного становища.
Надзвичайно успішний для Путіна з пропагандистського погляду Чемпіонат світу з футболу 2018 року став важливою віхою у його підготовці до війни. Те, що Західний світ лежав у нього в ногах, зміцнювало його переконання, що той не протистоятиме серйозно його вже спланованій і більш-менш відкрито оголошеній війні на знищення проти України. Так повторився розклад зимових Олімпійських ігор 2014 року в Сочі: після їхнього завершення володар кремля віддав наказ про анексію Криму.
Таким чином, у сприянні російській політиці знищення винні не лише ФІФА та національні футбольні асоціації-учасниці опосередковано, але й західна громадськість в цілому, яка здебільшого некритично спостерігала за цим негідним видовищем. Хвиля обурення з приводу Чемпіонату світу з футболу в Катарі була б переконливішою, якби критики спершу визнали і опрацювали свої тодішні прорахунки.
Комерційний спорт, і насамперед футбол, став улюбленими воротами для прагнень авторитарних держав до глобального домінування. Через цей на перший погляд безневинний засіб вони розширюють свій вплив на західні суспільства та сприяють підриву їхньої системи цінностей. Спорт – це ще одне поле бою, на якому Захід має озброїтися проти наступу автократій.