Один мій добрий африканський друг, політик і депутат якось сказав, що багато людей із його континету хотіли б жити в Європі й насолоджуватися тими можливостями та свободами, які дає тутешнє суспільство. Але дечого вони ніколи не зрозуміють. Європейське суспільство, яке начебто має бути найщасливішим у світі, найшвидше скорочується чисельно; вимирає із власної волі через дефіцит дітей і руйнування традиційних родин.
Думки соціологів та політиків із приводу основного завдання родини в сучасному світі різняться. Чи має вона відповідати за виховання й освіту нових поколінь людей, за збереження традиційних цінностей і ролі двох статей, а чи насамперед повинна виконувати функцію в економіці й ринку праці країни, скажімо, у створенні ВВП? Особливо коли врахувати, що теоретично особа має захист із боку суспільства у будь-якому віці чи соціальному статусі, а отже, більше не потребує дітей чи партнера, аби елементарно вижити.
То залишиться така одиниця, як сім’я, чи ні? І яка її соціальна роль сьогодні? Кожна країна намагається підходити до цього питання з огляду на власні традиції та очікування свого суспільства.
Читайте також: Звідки родом протиріччя між «старою» і «новою» Європою
Литва – типова країна з типовими традиційними європейськими цінностями. Литовська ідентичність походить із сільського етнічного суспільства й католицької традиції. За роки більшовицької окупації радянські звички в’їлись у щоденне життя, однак люди берегли головні символічні традиції литовської родини як вияв спротиву і приклад відмінності від ідей, що їх насаджувала радянська влада. Традиційна родина з дітьми та гармонією поколінь, родина без розлучень – це вважали нормальним. Час відновлення незалежності й 1990-ті стали для Литви періодом буму західних уявлень про «сучасну родину», а також рівні можливості для обох статей. Тоді й сформувалися загальні поняття та ієрархія цінностей.
Дослідження громадської думки свідчать, що люди досі підтримують традиційні родинні цінності, хоч і зазначають, що ті погано захищені. Жінки й далі вважають материнство благом. І чоловіки, й жінки в Литві погоджуються з тим, що чоловік має більше орієнтуватися на роботу, а жінка – на сім’ю, хоча це радше схоже на «стару традицію», а не на сучасне світосприймання.
Литовські парламент і уряд самі відіграли активну позитивну роль у становленні нових понять родини, ролі статей та громадянського шлюбу. Литовський Сейм ухвалив основоположні поняття концепції родини та її захисту, зокрема «Концепцію політики сім’ї» (2008), закони «Про основи підтримки родини» (2007) і «Про захист батьків» (2006).
Однак після зміни влади в Литві в державній політиці формування сім’ї зник консенсус із приводу об’єкта родинної політики й того, що з ним робити. Як і в інших країнах, консерватори та християнські демократи стали на бік «традиційної» сім’ї, а ліберали й соціалісти захотіли впроваджувати «нові» ідеї. Новостворені «несистемні» політсили на кшталт Партії праці та партії «Порядок і справедливість» виступають здебільшого на користь родин.
Читайте також: Балтійські проблеми
Поняття родини в Литві визначає її як пару з чоловіка й жінки, котрі живуть у законному шлюбі, й окреслює структуру забезпечення такої політики сім’ї через законодавство. Батьки-одинаки й матері-одиначки та неодружені пари не підпадають під визначення сім’ї. Розлучених, вдів або вдівців із дітьми визнано «неповними родинами». Закон забезпечує певні переваги подружжям: більшу фінансову підтримку, звільнення від податків, гарантоване соціальне страхування, перевагу на державній службі, достроковий вихід на пенсію, поступки під час видачі іпотеки тощо. Однак опоненти стверджують, що оскільки ці переваги стосуються лише одружених пар, то чоловік, який іде з родини і створює нову, має на них право, а дружина, з якою він розлучається, й діти втрачають усі законні привілеї.
Консерватори та праві партії намагалися законодавчо запровадити концепцію, згідно з котрою захист у будь-якому разі надається дітям, але його вид залежить від батьків: котрі живуть у сім’ї, розлученими, а чи ще якось інакше. Ці політики стверджують, що люди розуміють традиційну роль у родині, хоча дедалі більше громадян не вбачають у ній життєвого пріоритету. Соціалісти й ліберали намагаються наголошувати на рівності, а не на розподілі праці й праві жити чи не жити в шлюбі.
Однак є певні чинники, які впливають на формування політики сім’ї в країні. Перше – законодавче регулювання штучного запліднення досі чекає на рішення в парламенті через незгоди між групами інтересів і політичними партіями. Друге – рішення Конституційного суду про те, що деякі формулювання в понятті сім’ї не відповідають Основному законові. Конституційний суд, по суті, заявив, що шлюб – важлива, але не необхідна складова повноцінної родини. Із приводу цього твердження країна справді розділилася на ліберальний та консервативний табори.
Приклади Франції та Швеції свідчать, що за допомогою ефективної системи державного управління можна забезпечити людям захист як у межах конкретно політики сім’ї, так і загальної соціальної політики. Обидва підходи не можуть повністю виключати розлучення, насилля в сім’ї та загальних проблем. Однак важливо, щоб була послідовна політика створення середовища, сприятливого для утворення родин.
Читайте також: Відлуння скандалу, що розколов країну