Своєю акцією дівчата, як сказано в їхній заяві, закликали припинити витрачати газ на підтримання Вічного вогню – краще витратити ці гроші на забезпечення ще живих ветеранів.
ЕПАТАЖНА І НЕТАКТОВНА ВИТІВКА…
Акція, на погляд автора цих рядків, є абсолютно неправильною. Епатажні і радикальні акції, що викликають збурення в суспільстві, безсумнівно, потрібні, але у даному разі дівчата помилились з об’єктом. Одне діло, коли молоді патріоти ламають пам’ятники катам і окупантам – звісно, їх повинна зносити влада, але якщо вона цього не робить, що ж залишається, крім як взятися за кувалди і болгарки? І зовсім інша річ – епатажна акція у місці, яке за інерцією занадто велика кількість наших співгромадян сприймає як святиню, або, принаймні, як місце, де подібні дії є неприпустимими.
Коли плануєш щось радикальне, краще розрахувати все так, щоб захоплені оплески заглушили вигуки обурення. У даному разі вийшло навпаки. Занадто багато людей, серед яких є й проукраїнськи налаштовані, сприйняли ці дії як образу пам’яті полеглих, бо в тому, що їхню загибель приватизував і досі використовує українофобський «совковий» агітпроп, солдати не винні.
…АЛЕ НЕ НАРУГА
Дівчата хотіли показати, що вони вільні від десятиліттями нав’язуваних згори пафосних кліше – і перестаралися. В інтернеті досі точаться дискусії про те, чи сумісний вогонь на могилі із християнським світоглядом, чи знаходиться у тому місці могила взагалі, і як належить ставитись до радянських меморіалів. Але хто б що не казав – складу злочину у діях дівчат нема, і щоб це побачити, не треба бути досвідченим юристом. У коментарі до статті 297 КК чітко сказано, що саме є наругою над могилою:
«Наруга – це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи вчинення наруги в законах не визначені. Це можуть бути: осквернення, у т.ч. шляхом вчинення непристойних написів, малюнків, виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця поховання, розчленування трупа чи його знищення, зривання одягу. Наруга характеризується як об'єктивним моментом – вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так ї суб'єктивним – прагненням зневажити пам'ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлення до суспільних принципів, які панують в цій сфері».
Оскільки дівчата нічого не пошкодили і навіть не забруднили, і не сказали жодного поганого слова про полеглих бійців – очевидно, що складу злочину, тобто наруги над могилою, у їхніх діях не було. А був, відверто кажучи, не дуже гарний вчинок, зроблений значною мірою задля епатажу.
І якби за нього дівчат оштрафували чи засудили на три доби адмінарешту – не було б ні політв’язня Ганни Сінькової, ні цієї статті, а була б нерозумна витівка кількох дівчисьок. А так – можу всіх привітати: Україна отримала першу дівчину-політв’язня.
«СОВКИ» ПРИ ВЛАДІ…
Тим, хто не згодний, що Ганна Сінькова – політв’язень, поясню дохідливо: якщо громадського активіста за перехід вулиці у недозволеному місці чи, приміром, за паління на зупинці громадського транспорту кидають на два місяці до СІЗО – він політв’язень.
Раджу згадати також, що тих, хто ламає патріотичні пам’ятники і просто скульптури у парках і на цвинтарях, тих, хто обмальовує будинки з новеньким ремонтом ідіотськими написами, міліція навіть не шукає.
Люди старшого віку свідчать: за те, що зробили дівчата, не посадили б навіть за часів Брєжнєва. Скоріше за все, обмежилися б суворою розмовою у КДБ, можливо – виключили б з комсомолу. Але не посадили б.
Таке неадекватно жорстоке покарання спіткало дівчат тому, що при владі, як з’ясувалося, – ті самі люди, що й 20, і 30 років тому. Або, скоріше, їхні ідейні і світоглядні нащадки – тільки слабші й масштабом дрібніші, а тому зліші. Користувачі одного дуже потужного форуму, де зібралися кращі в СНД спеціалісти з військових (і споріднених) спеціальностей, побачивши відео зі смаженням яєчні, обурились не на жарт. Вони об’єднали свої вміння і вклали неабияку пристрасть у розшук і впіймання «вандалок», які «посягнули на святе», розшукали паспортні дані і місця проживання дівчат і забомбардували усі силові структури в Україні листами з вимогою затримати їх і покарати. (Ех, знавці, знавці, ваш би запал, вміння та енергію – на пошуки хоча б одного реального злочинця!). І хтось впливовий, із таким самим «совковим» світоглядом, спустив вказівку: покарати на повну. Щоб не висовувались. Щоб не робили нічого без вказівки.
…ВЛАСНИМИ РУКАМИ СТВОРЮЮТЬ СОБІ ВОРОГІВ
Ця влада настільки тупа, що сама, своїми руками створює проти себе потужну зброю.
Річ у тім, що Ганна Сінькова – не просто дівчина, покарана неспівставно тяжко зі своїм вчинком.
Це не та ситуація, якби сотня студентів вийшла на несанкціоновану акцію, а влада розігнала їх «космонавтами», схопивши при цьому першу-ліпшу дівчину, яка, можливо, вперше в житті прийшла на мітинг, ув’язавшись за подружкою, і кинула її до СІЗО, а обурена громадськість намагалася б її визволити. Змальована у моєму прикладі випадкова жертва, відсидівши у СІЗО (а може, лише провівши ніч у міліції), вийде «тихше води, нижче трави» і, скоріше за все, ніколи більше не піде навіть на цілком легальну і толерантну акцію.
Ганна Сінькова, відома у молодіжних протестних рухах як Ганна Лисиця, – не випадкова дівчинка, постраждала від свавілля влади. Вона з тієї молоді, яка в інші часи йшла до підпільних боївок, чи до дисидентських рухів, знаходячи у цій боротьбі – у цьому стилі життя – сенс для існування. Ганна брала участь у більшості молодіжних протестних акцій, але я не певна, що до арешту вона мала чітко намічений шлях, знала, чим займатиметься в майбутньому і хотіла цим займатися. Вона – романтик, революціонерка, творча людина (пише, малює, співає – не все, можливо, на однаково високому рівні, але можу засвідчити, що Ганна справді є надзвичайно талановитим фотохудожником і оператором) – а душа митця потребує певної долі епатажу і дози адреналіну. Коли для такої натури, як Аня, немає ніші й нема застосування (бо кому зараз цікавий чужий внутрішній світ, тим більше, 20-літнього дівчиська? Треба вчитися і працювати, працювати і заробляти, а хто не заробляє – аутсайдер) – це виливається у подібні ексцеси.
А от тепер у Ганни є статус. Вона – політв’язень. Писатиме (і неодмінно опублікує потім) тюремні щоденники, якими зачитуватиметься молодь. Її справа – триматися гідно, а всі, хто на волі, мають робити все від них залежне для її звільнення.
Ганна – розумна, обдарована і «безбашенна». А ще – вона приваблива і зовсім-зовсім молода. Я сподіваюся, що її скоро випустять, але в найгіршому, найстрашнішому для неї випадку вона відсидить три роки у тюрмі (не дай Боже, звісно) – і вийде звідти 23-річною (!) Попереду ціле життя, і щось підказує мені, що тюрма її не зламає. Чи вийде з неї митець, слово якого стане неспростовним дороговказом для бунтівної молоді, чи лідер організації, про яку ще почує світ – цього ніхто знати не може. Але ніхто і ніколи не матиме морального права звинуватити її у боягузтві, у тому, що «підставляє людей, а сама відсиджується». А влада неадекватно жорстокою розправою над нею, з одного боку, створює Постать Революціонерки («матеріал» справді ідеальний), з другого – сама розв’язує людям руки для будь-якого спротиву.
Невже вони самі не розуміють, що їм вигідніше не робити з дівчини мученицю за ідею, а відпустити її, закрити справу і зам’яти цю ганебну історію?
Питання риторичне – вони родом з СРСР і розуміють тільки хамство і тиск. Ну, то підуть у небуття, як і кожна регресивна гілка. Шкода тільки втрачених років і людських доль, які вони можуть встигнути переламати.
А Парк Слави з місця пропагування українофобії обов’язково стане місцем вшанування усіх бійців, полеглих за Україну.