Моцний чиновник докоряв, вуйку, що «встидно просити в держави гроші». Але то через Вас митці не можуть тої копійки заробити або знайти інвестора. Де закони про пільгове оподаткування, про спонсорство і меценатство для культури і мистецтв? Вас, великого патріота, не лихоманить, що нині українські митці менше потрібні, ніж за совітів? Потрібна лише упаковка з назвою їх мистецтва, у яку загортають будь-яке, перепрошую, гімно.
Ви, вуйку, тримаєте при капцях штатних митців, які при першій вказівці хапаються за труби і люто дують на всі боки, який Ви файний. Нехай! Ще Енді Воргол наголошував, що кожна людина має право на 15 хвилин слави… Але виглядає, ніби совіти, відступаючи, навмисне пролоббували на відповідальні посади найтупіших людей. І наказали: «Керуй, тішся, але не дай Бог допустиш сюди розумних!» І ті стараються! Вони, як таргани.
Наталка Сумська колись сказала прямо: «Наша нація звикла затискати таланти. Якби обдарованих людей не цькували і вони не тікали в пошуках кращої долі, ми мали б досить широкий прошарок інтелігенції… Якщо ти їм не милий, то можеш не рипатися… Перед тобою відразу виникає глуха стіна…»
Вас, вуйку, на мітингах в перших рядах видко. Як ви вмієте ладно виступати?! Браво! Потім, вуйку, коли Ви приходите до влади, то чомусь моментально забуваєте тих, хто вам помагав. А перед митцями лише розводите руками, мовляв, нічим не можете допомогти.
А може ви вважаєте, що українські мистецтва слабкі і не варті уваги? Як їм мужніти, коли для них у вас лише дулі в кишенях? Тільки якесь свято, то в Києві вискакує табун російських звйозд і на десерт хтось з Заходу. Підозрюю, що ви, вуйку, навмисне вмовляєте їх страшенно голосно грати аби не було чути, як матюкається Україна. Коло них і Ви любите по сцені продефілювати. Вуйку, не гоноруйтеся.
Вам, вуйку, байдуже, що всесвітньо відомий Роман Віктюк, на запитання, що робити українському митцеві, аби реалізуватися, перелякано вигукнув: «Їхати! Швидше їхати геть!» Далі добавив, що наша тваринна, зоологічна заздрість нищить будь-якого митця, якому хочеться творити. Бог вам, вуйку, суддя, але підозрюю, що мегавати цілющої для безпеки вашого існування заздрості продукують Ваші штатні митці, пообвішувані орденами, медалями і з затуленими грамотами писками.
Не ваша у тому вина, що керуєте у стилі «цоб-цабе» — вас ніхто не вчив. Ви навіть не мріяли, що будете депутатом і, раптом, Фортуна пристрасно обцілувала вас взасос. І так хочеться ще хоч трошки покерувати. А, як втриматися? От і лунає ваше коронне, вуйку, фас, від якого ні відмитися, ні відчиститися. А ви, вуйку, ту команду віддаєте часто. Ну зізнайтеся, не переповнюйте душу гріхом. Що за енергетика під тим куполом? Заходить туди таке маленьке, миршаве, ніяке, а через пару років стає квадратне, неприступне, з задертим носом.
Я, вуйку, не тримаю на вас зла, але, якщо чесно, то підозрюю, що при вас навіть Енді Ворхол пішов би в землю, нічого не зробивши. Він походив зі словацьких лемків і, як кажуть у нас, писався Андрій Варгола. Його батьки, Юлія і Андрій Варголи, втекли до Америки з села Микове на північному сході Словаччини. То є чоловік, який в свій час поставив на роги всю Америку і наробив шуму на весь світ. А знаєте, вуйку, чому йому все вдалося? Бо там не було вас.
В телевізорі і по газетах Ви, вуйку, любите розповідати про любов до України. Але ваше кохання невгамовне, як у підлітка: він так любить однокласницю, що коли вона йому не віддається добровільно, просто ґвалтує. Вам так само здається, що маєте право на Україну, бо ви начальник. Хіба не такі самі вуйки травили Івана Франка, мовляв, і прізвище Франко не дуже по-українське, і Якович якось не в’яжеться, і жінок любить (навіть полячок!), і оду масонам написав. Всіх вас поєднує ота унікальна вуйкість — маєте, де жити, що перекусити, пару костюмів, мобілку, напуцовані мешти і не здогадуєтеся, що та вуйкість пре з вас навіть, коли визираєте з джипів.
І перед прикінцевими гратулюваннями трохи смішного, вуйку. Один митець загорівся зробити кіно про Карпати. І закортіло йому музики Горана Бреґовіча. Панянка, яка працювала з композитором, дала його мобільний номер. Чоловік набрав і, не повірите, відповів Бреґовіч. І сказав, що частину музики до фільму дає задурно. Хе-хе! Брега міг хоч всі свої доробки обіцяти, бо з Вашою допомогою, вуйку, той вар’ят досі не має де ту музику використати…