Лимонова кислота

Нещодавно члени Націонал-більшовицької партії (НБП) зробили спробу захопити консульство РФ у Києві. Сьомого травня десяток нацболів, громадян Росії, зайшли в Консульство й написали папір на ім’я посла Росії в Україні. Після чого відмовилися вийти з при міщення. Лимоновці вимагали зняти незаконну заборону на діяльність НБП в Росії й припинити переслідування її членів, а також сісти за стіл переговорів з опозиційною коаліцією «Інша Росія». Протестувальники заявили, що результати виборів до Державної думи Росії незаконні. Зажадали призначити нові вибори. Члени акції погрожували порізати собі вени, якщо не отримають офіційного підтвердження того, що їх звернення прийняте. У цей час прес-служба партії поширила заяву, що до «захопленої» будівлі вирушає спецназ. Проте приблизно через дві години до Консульства приїхав заступник посла, який, поговоривши з нацболами, прийняв їх петицію і видав документ, що це підтверджував. Задовольнившись таким результатом, націонал-більшовики залишили будівлю й

відправилися додому, до Росії. А тим, хто уважно спостерігали за подіями, стало зрозуміло, що грізна на вигляд акція виявилася всього лише флеш-мобом. Ніякого захоплення не було – громадяни Росії в установленому порядку прийшли на прийом до свого Консульства. Спецназу теж не було.

 

Але російські націонал-більшовики петрають і в справжніх захопленнях. На відміну від того, що відбувалося сьомого травня в Києві, акції нацболів зазвичай супроводжуються кровопролиттям і арештами. Нещодавно від рук невідомих загинув лідер серпуховських лимоновців Юрій Червочкін, і це далеко не перша смерть серед націонал-більшовиків. Багато членів партії відбувають свої терміни за ґратами. Шлях боротьби, повний втрат і страждань, – норма для націонал-більшовика, тому не дивно, що один зі слоганів партії звучить так: «Не сци! Вступай в НБП!»

 

 

Націонал-більшовицька партія безпосередньо стосується й України: тут з’явився на світ сам Лимонов, у миру – Савенко. І коли націонал-більшовик не так давно гостював на малій батьківщині, нечисленні, але активні україномовні письменники Харкова казали йому: «Едуарде, навіщо тобі ці москалі? Залишайся тут!» Це було тією пропозицією, на яку неможливо було погодитися, адже левова частка членів НБП живе в Росії.

 

Тим не менше, ставлення НБП до України традиційно російське. Тут відбулася одна з найгучніших акцій партії. 24 серпня 1999 року, на День Незалежності України, 15 лимоновців захопили Матроський клуб у Севастополі. Нацболи піднялися на оглядовий майданчик на вежі будівлі й встановили там російський прапор. Лимоновці дві години тримали оборону, вивісивши транспарант і розкидаючи листівки з вимогою повернути місто Росії. Акція закінчилася п’ятьма місяцями в’язниці для 15 чоловік, а Едуард Лимонов став в Україні персоною нон-грата.

 

За якийсь час до цієї акції лідер партії готував план організації повстання в Криму. Добрий націонал-більшовик смачно розписував, як під час літнього рок-фестивалю в 1999 році дві групи бойовиків НБП влаштовують провокації, в ході яких український спецназ убиває відпочивальників. «Завдання полягає в тому, щоб до ранку другого дня фестивалю зібрати в одному місці 50–100 трупів більш-менш молодих людей. Зібрати їх краще в якому-небудь заміському сараї», – мріяв революціонер. Далі – війна. Проте, на думку Лимонова, «виникнення конфлікту між російським населенням і українськими окупаційними військами не є самоціллю, а лише неминуче необхідним першим етапом озброєного повстання з метою зміни влади в Москві». Це писалося ще при Єльцині, й ситуація в Росії відтоді серйозно змінилася. І, як бачимо, Путін, який став наступником Боріса Ніколаєвіча на посту Президента РФ, багато чого перейняв у націонал-більшовиків.

 

 

Проте й сам Лимонов сильно змінився. Лідер НБП посварився зі своїм вірним другом і одним з ідеологів партії Олександром Дугіним, з яким колись ходив, тримаючись за руки. Дугін пішов з Путіним і створив Міжнародний Євразійський рух, Лимонов опинився в опозиції.

 

19 квітня 2007 року Мосміськсуд визнав Націонал-більшовицьку партію екстремістською організацією й заборонив її діяльність на території РФ. Але відділення партії сьогодні функціонують у Києві, Харкові, на Донбасі, навіть у Львові й деяких інших містах Західної України. Слід сказати, що офіційний Київ досить доброзичливо ставиться до нацболів. У березні влада країни наддала статус біженця Ольґє Кудріной, яка заочно засуджена в Росії до трьох з половиною років ув’язнення за участь в антипрезидентській акції. За політичним притулком звернувся також лимоновець Міхаіл Ґанґан, засуджений у Росії умовно. Попросила в Україні притулку й Анна Плосконосова, наречена вбитого Юрія Червочкіна. На Батьківщині її звинуватили в побитті співробітника міліції.

 

Тому можна не сумніватися: російські нацболи влаштують ще не одну акцію в Україні. Інша річ, якими вони будуть, ці акції, – подібними до тієї, що відбулася 7 травня, чи до севастопольської 1999 року. Схоже, все ж таки до першої, сваритися з Україною лимоновцям поки невигідно.

 

Тим часом бунтар Лимонов мріє про «іншу Росію», «притулок нової цивілізації, вільну землю обітовану». В його утопії люди житимуть кочовими комунами. «Озброєні комуни виглядатимуть як первісні племена. Це буде наш традиціоналізм. Комунами управлятиме Рада комун. Разом комуни можуть називатися Орда. Не слід боятися суперечок, які можуть виникнути між озброєними комунами, не слід боятися зіткнень. Творча агресивність сепаратизмів краща тюремного порядку глобалізму». Красиво стелиш, авторе. Пиши ще. [545]