Львівські візії

«Прошу, тут ось є кріселко», – запропонував у київському барі присісти на ослінчик приятель зі Львова. Я засміявся, він зрозумів алюзії: «Да, а краватка – це маленьке ліжечко». Ми почали пригадувати подібні випадки. «Что она всё просит да просит?», – дивувалася генеральська жінка на південному березі Криму, прислухаючись до галицького «перепрошую». «Моя цьоця готує на свята препишні пляцки для всєї родини», – це вже від моєї дівчини. Звісно, і як же в розмові з галичанами без філіжанок, шаликів, банячків із зупами та пирогами (варениками). Єдине, що мене в цьому мовному багатоманітті зачіпає, це твердження одних і заперечення інших, що їх словництво є «правильнішим». У великій українській мові місця вистачить усім.