Айтішники, туристи, польські бляхи та робота в Польщі — це, мабуть, головні означення до змін у Львові протягом останніх 5–10 років. Ще, звісно, забудова (легальна і нелегальна), розбудова та перебудова: кількість новоствореного житла в неофіційному мільйоннику останніми роками б’є всі рекорди (у 2017-му Львівщина опинилася в трійці лідерів за обсягом прийнятого житла по Україні). Одна з причин — попит, який виникає також завдяки зростанню заробітних плат у місті. За даними сайта work.ua, зарплата, яку пропонують у Львові станом на липень, у трійці найвищих по Україні (більше лише в Києві та Одесі). Погоду тут роблять IT-компанії, у яких найкращі в місті зарплати та які мають подальшу перспективу для зростання та розвитку. Хоча впливає і конкуренція за робочу силу з польськими роботодавцями, як і сезонні заробітки, доходи від яких повертаються до міста, адже багато людей прагне насамперед покращити власне матеріальне становище, а не емігрувати. За останні роки Львів змінився до невпізнання і в кращий, і в гірший бік, проте, як це часто буває в часи різких змін, потребує й шукає нових сенсів для себе та своїх мешканців.
Зійшовши з потяга на Львівському вокзалі та роззирнувшись на Двірцевій площі, може здатися, що нічого тут не змінилося. Той самий вокзал часів австрійського цісаря, але з присмаком звичного для українських міст вокзального запаху, все ще горбата бруківка й побитий тротуар. Проте кількість кафе чи навіть невеликих пекарень із розширеним графіком роботи дорогою до вокзалу свідчить про певні зміни. Великий потік туристів (торік Львів відвідало 2,7 млн туристів) дав поштовх для розвитку сфери обслуговування та й загалом забезпечує чималі прибутки.
Читайте також: Київ: обмежене самоврядування
Кількість кафе, ресторанів, кнайп і готелів зростає семимильними кроками, однак це не тільки дає місту змогу молодіти та змінювати своє обличчя, а й залишає чималі шрами. Чимало містян зрозуміло, як можна заробляти на львівському міфі, однак досі дуже мало хто усвідомлює: щоб заробіток не лише був визиском, а й сприяв розвитку і давав можливість заробляти не тільки сьогодні, а й завтра, потрібно робити чималі внески. Старі кам’яниці, де містяться кав’ярні та кнайпи, часто по-варварськи ремонтують або видозмінюють, щоб втішити туриста і встигнути до нового сезону. Щоб якомога швидше створити в старих польських чи австрійських будинках комфорт для тих, хто приїхав познайомитися з містом, часто нехтують архітектурою та історичним плануванням будівель. Порушення бувають різного ґатунку: дрібні, коли, аби не платити удвічі більше за фігурні металопластикові вікна чи за нові дерев’яні, їх просто забудовують до розміру звичного дешевого вікна з будівельного магазину, або ж серйозні, як у випадку з руйнуванням пам’ятки архітектури на площі Ринок заради дорого ресторану з живими акулами, власником якого є найбагатший львівський депутат.
Тутешній турист поки що невибагливий і часто готовий платити радше за кітч, аніж за дорогу автентику чи історичність. Майже половина прийнятих Львовом торік гостей — українці. Вони часто зорієнтовані на гастротуризм і рідко звертають увагу на такі «дрібниці». Тутешня влада, яка так багато говорить про власну європейськість, часто нехтує нею, адже збереження історичної цінності та дотримання відповідних норм для європейця стоять вище, ніж просто визиск. Хоча статистика свідчить про можливі зміни. До Львова дедалі частіше й активніше їдуть й іноземці в пошуках нових східноєвропейських мотивів чи власного коріння. Цілком імовірно, що це штовхатиме до більш осмисленого ставлення до власних пам’яток. Хоча тут варто поспішити, аби вони не видозмінилися до того часу.
Чи не найбільше на архітектурне обличчя міста впливає активна нова забудова, яка постає і між старовинними пам’ятками, і на звільнених територіях колишніх військових частин, і на околицях, адже все більше львів’ян готові й мають можливість купувати нову нерухомість. Понад те, дехто прагне переїздити з центру на околицю чи взагалі за місто й залишати центральну частину лише для туристів. Активний розвиток IT-сектору, прихід сюди нових світових компаній, як-от аудиторська PricewaterhouseCoopers (PwC), підвищують купівельну спроможність містян і заохочують будувати нове житло. Однак питання балансу між розумним заробітком і зиском лишається: зводячи нове житло, забудовники часто нехтують інфраструктурою, що в майбутньому може привести до появи у Львові тих самих проблем, через які нині страждає Київ.
IT-сектор міста, у якому працюють 20 тис. спеціалістів, також є активним рушієм інноваційних змін. Усе це в останні кілька років змінює сприйняття міста лише як культурної та туристичної Мекки. Тут понад 200 IT-компаній, і нерідко сюди мігрують спеціалісти й з інших міст. Вони роблять місто відкритішим та активнішим, більш мультикультурним і різним. Ці компанії дають змогу заробити й іншим галузям, адже користуються послугами сфери обслуговування, орендують чи купують житло та платять за медицину, оскільки здебільшого звертаються до приватних закладів. Окрім того, вони є активними представниками громади: надають освітні можливості для молоді, організовують великі конференції, прагнуть розвивати розумне та екологічне місто.
Читайте також: Після 2 травня. Як Одеса творить новий міф міста
Останнє питання стало для Львова великим викликом після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі два роки тому і також добряче попсувало рейтинг та амбіції незмінному протягом останніх 12 років мерові Львова Андрію Садовому. Хоча сказати, що кампанія із сортування відходів та зрушення в будівництві сміттєспалювального заводу такі самі великі, як, наприклад, швидкість забудови міста новим житлом, важко.
Львів’яни часто й багато критикують мера, однак достойної заміни йому досі так і не обрали. Комусь не подобається, що Садовий «продав місто» й «заробляє на цьому гроші», комусь те, що він «робить політичну кар’єру» й «працює лише на імідж». А втім, тактика міського голови має успіх.
Останній вагомий рушій змін у Львові протягом останніх років — близькість до кордону з ЄС, для перетину якого вже не потрібна віза. А зацікавленість Польщі в українській робочій силі відкриває чималі можливості для містян, але водночас є викликом для роботодавців та майбутнього Львова. Є ті, для кого такі перспективи відкрили шанс мігрувати на Захід. Хоча все ж таки для багатьох львів’ян та жителів області сезонні заробітки в Польщі — це можливість більш-менш нормально прожити наступний сезон у рідному місті чи вкласти в якусь перспективу. Що також змушує тутешніх роботодавців, аби працівники не прагнули втікати за кордон, підвищувати зарплати або ж шукати інший вихід.
Зміни, якими Львів живе протягом останніх років, перетворили його з культурної столиці чи туристичної Мекки на місто, яке прагне потягатися зі столицею за можливостями та вагою. Хоча, попри всю динаміку, він усе ще не позбувся провінційності та містечковості. Львів’яни досі бояться переселенців зі Сходу, хоча останніх порівняно з іншими великими містами якраз небагато й вони часто готові вливатися в місто.
Читайте також: Місто-універсал. Чого прагне Дніпро сьогодні
Воїнів зустрічають як героїв, однак, щоб отримати відведені державою пільги, їм часто треба пройти сім кіл пекла. Тутешня влада багато говорить про потенціал міста, однак використовує його все ще вкрай поволі. У немаленькому аеропорту все ще проводять Fashion Weeks, бо кількість польотів досі мізерна, хоч і значно більша, ніж, скажімо, три роки тому. Утім, деякі з цих проблем, на жаль, важко вирішити лише на рівні міста. Така кількість «усе ще» свідчить про характер змін у місті протягом останніх років: вони надто різкі та незавершені, Львів як місто із цими змінами перебуває в пошуку власних сенсів. Водночас чимало людей вважає, що він втрачає свій шарм, а міська культура — глибину. Останні зауваги, мабуть, характерні для всіх невеликих східноєвропейських міст, для яких туризм стає важливим аспектом життя. І Львову ще належить пройти ті етапи перетворення, які вже пройшли Краків чи Прага. Поки що це велике місто з великими перспективами та амбіціями, і зрушення вже є, однак дорога ще надто довга.