Луна тисячоліть

Відверто кажучи, я трохи побоювалася поїздки до Сирії, все-таки ісламська країна з яскраво вираженою нелюбов’ю до прогресивного капіталізму… Побоювання розвіялися в мить, коли на вулиці я потягнулася по апельсин на дереві і з десяток сирійців одразу кинулися на допомогу, причому цілком безкорисливо. Безкорисливість сирійців переслідувала мене всю поїздку: в Дамаску мене частували кавою, в Пальмірі вручили в подарунок повний кульок фініків, а на вулиці Алеппо обсипали з голови до ніг пелюстками троянд місцеві хлопчаки.

Дамаск

У перші хвилини столиця Сирії, скажемо відверто, не викликає захоплення. Сірі бетонні будинки, обплутані дротами, метушня на вулицях, суворий погляд президента з плакатів на кожному розі… Й незмінні кор­­ки – за населення в п’ять мільйонів мрії городян про метро розбиваються об заборони археологів. Куди не копни – наштовхнешся на культурний шар, містові ні більше ні менше 7 тис. років!

Атмосфера змінюється в старому Дамаску, або, як його називають араби, – Медіні («місто» арабською – Ред.). Блукати його лабіринтами хочеться нескінченно, прилипаючи до блискучих вітрин ювелірних крамниць, заходячи на філіжанку міцної кави з кардамоном у затишне кафе… Тут, на вулиці Прямій, апостол Павло прозрів фізично й духовно, почавши свій шлях проповідника. А за рогом – кав’ярня, де з часів халіфів і до цих пір збираються люди послухати оповідачів епічних балад, чиї розповіді й лягли в основу казок «Тисячі й однієї ночі». Але особисто мені найунікальнішим місцем здалася стародавня мечеть Омейядів, де мирно сусідять християни і мусульмани.

Окрема тема дослідження Дамаска – ресторани, часто добре замасковані за непримітними дверима. Потрапляючи до них, ви опинитеся в квітучому саду з мармуровими фонтанами та дивовижними птахами. Вечорами тут складно знайти вільні місця: за негласним законом, чоловік зобов’язаний вечорами виводити дружину «в світ», почасти щоб урізноманітнити її життя, адже в більшості своїй сирійки не працюють. Утім, працювати їм не забороняють – тутешні жінки самі вважають за краще займатися споконвічно жіночими справами і, як кажуть, відчувають себе при цьо­­му чудово. «Жінка – це королева!» – саме так ставляться до представниць прекрасної половини людства сирійські чоловіки. Принаймні не втомлюють­­ся про це говорити й скаржитися на море своїх обов’язків і брак прав.

Загалом Сирія країна світська, й жінок під паранджею в містах зустрінеш нечасто, але здебільшого сирійкі одягаються не яскраво. При цьому з-під рукава скромної сукні часто поблискують із десяток масивних золотих браслетів – саме кількістю золота тут і визначається ошатність. Власниці скарбів не бояться ходити самі ночами – жінку тут не скривдить навіть запеклий злочинець, і, як стверджують місцеві жителі, Сирія є однією з найбезпечніших країн у світі. Тут практично немає крадіжок, люди не бояться залишати на ніч незачинені автомобілі. Більше того – часом навіть ювелірні магазинчики замикають лише на замок, що називається, від чесних людей.

Незмінний атрибут усіх ресторанів – кальян, він же наргіле. Сирійці по-східному неметушливі, й уже з самого ранку в традиційних кафе можна спостерігати неквапливу чоловічу бесіду під наргіле та нарди. За час перебування в Дамаску ми перепробували всі сорти тютюну, переходячи з однієї кав’ярні до іншої, але, мабуть, найромантичніше місце й час для наргіле – захід сонця на горі Касьон, звідки все місто видно як на долоні.

Алеппо

Шлях із Дамаска в Алеппо, дру­­ге за величиною місто Сирії, його ще називають північною столицею, лежить через невеликі міста. В деякі з них варто зазирнути, наприклад, Малу­­ла – єдине місце на Землі, де люди до цих пір говорять арамейською мовою – мовою Ісуса Христа. За переказами, її сюди принесла перша християнська свята Фекла. Коли дівчина втікала від римлян, які її переслідували, скеля розступилася й сховала її. До монастиря, де вона похована, стікається багато прочан, і біля келії можна побачити чимало милиць, залишених зціленими. В століття комп’ютер­­них чудес складно повірити в дива небесні, але особливу енергетику цього місця відчули всі. Особливо після того, як священик прочитав нам молитву арамейською мовою. Чи то стіни хра­­му створюють особливу акустику, чи то звуки особливі, але відчуття, коли вслухаєшся в ці стародавні слова, просто неймовірні. Приводить до тями скляночка терпкого вина, яким щедро частують у монастирській лавці.

Варто було присісти за чашкою кави в старовинному Вірменському кварталі, й ми вже обговорюємо новини України з місцевим лікарем, випускником Київського університету. Не в змозі розлучитися з «братами-укра­­їнцями», він ще довго водить нас закутками кварталу, показуючи відомі тільки місцевим таємниці міста. В більшості старовинних будинків розташовані дорогі готелі та ресторани, але всередині все залишилося як раніше: інкрустовані перламутром дзер­­кала, мармурові фонтани, фрески на стінах, проте найцікавіше – підвали з потаємними ходами, що ведуть до цитаделі. Най­­ко­­лоритніше місце в Алеп­­по – старовинний ринок. Лабіринти його золотих і килимових рядів тягнуться більше ніж на десять кілометрів, у них можна провести не один день, вибираючи покупки. Час тут ніби зупинився: товари з одного кінця ринку в інший доставляють на віслючку, за допомогою ручних прялок тчуть килими, навіть караван-сараї, в яких колись зупинялися торгівці з Тегерана й Бухари, як і раніше, чекають на гостей… Призупиніться на хвильку біля якоїсь лавки, й вас уже ведуть досередини під білі рученьки, посадивши на подушки, напувають кавою, розпитують про здоров’я мами-тата й інших родичів і лише після цього пропонують щось «тільки для вас». Приємно, звичайно, усвідомлювати свою ексклюзивність, головне при цьому не забувати, що сирійців вважають найкращими торгівцями в світі… Й собівартість може бути завищена вдвічі, а то й утричі. В подяку за покупку вам обов’язково подарують що-небудь на пам’ять: строкату шийну хустку, миленьке намисто, пакет фініків або кульок дуже смачних булочок.

Пальміра

Від Дамаска до Пальміри лише три години на авто. Через деякий час пустеля змінює нескінченні базари, й тільки зрідка видно оазу або чорні шатра бедуїнів, котрі якимось дивом виживають тут. Ближче до Пальміри бедуїни множаться, можливо, тому головний номер місцевих ресторанів – делікатеси бедуїнської кухні, а сувенірні крамниці набиті прикрасами жінок-ди­­кунок із пустелі.

Пальмі­­­ра особливо гарна вночі: колони, храми, фортеця на горі в дивному світлі ліхтарів, тільки ти й вічність. Поселитися можна просто біля стародавнього міста в старовинному готелі «Зенобія», в якому довго жила Агата Крісті, написавши тут свій «Східний Експрес». Історія готелю нагадує романи самої Крісті: господиня, англійська баронеса, відправила на той світ свого чоловіка, щоб возз’єднатися з коханим, місцевим бедуїном. Самі розумієте, як нам спалося після таких розповідей.

Автобус знову мчить у Дамаск, звідки цього вечора ми повинні вилетіти додому. Притихлі й трохи сумні від розставання з країною, ми дивимося, як за вікном миготять пейзажі пустелі. Але видно, аби остаточно при­­в’язати до себе, на прощання Сирія приготувала нам ще один подарунок. Заїхавши в бедуїнську кав’ярню, ми почули містичну мелодію кави. Насипавши жме­­ню зерен у дерев’яну ступу, бедуїн узяв у руки дерев’яну палицю, і… в напівтемряві західнього сонця почала звучати зачарована музика, прекрасна й давня, як сама Сирія.

ПРИДОРОЖНІЙ СЕРВІС.У кав’ярні «Багдад» на трасі Дамаск – Пальміра

ТРАНСПОРТ СХОДУ.

ДАХИ АЛЕППО. Сучасна забудова древнього міста: суціль супутникові тарелі й сонячні батареї

МЕЛОДІЇ СИРІЇ. Музиканти з поваги  до слухачів навіть у спеку вдягнуті у темні костюми

[1824][1825]