Голобородько зазначив, що населення Донбасу дуже різне, але скрізь позначилася русифікація.
"Якщо говорити власне про Донбас, де переважають шахтарські поселення та наші традиційні села, то ситуація така: села довший час залишались україномовними, й неповну середню освіту можна було здобути в українській школі, а в гірницьких «посьолках» викладали російською. Щоб навчатися в старших класах, доводилося виїжджати із села. Я свого часу два роки ходив до російськомовної школи за сім кілометрів. А якщо говорити загалом про Донецьку й Луганську області, то не всі ці території такі самі, як Донбас. Там, де переважають сільські райони, населення досі здебільшого україномовне. Як, приміром, на Луганщині на північ від Дінця й у степовій частині Донеччини, ближче до Азовського моря. Проте й на цих територіях відбувалася постійна русифікація", – зазначив поет.
На його думку, за роки незалежності люди так і не вийшли з-під впливу російських символів.
"Відповідно за втратою мови була втрата відчуття, що людина – українець і живе на своїй землі. Україна залишалася суто адміністративним елементом. Влада за 23 роки незалежності нічого не зробила, щоб змінити цю ситуацію. Інформаційне поле там досі російсько-радянське. Люди так і не вийшли із середовища СРСР, їм постійно про нього нагадували – фільмами на обласному телебаченні, символами й пам’ятниками, топонімікою. Вважаю радянські символи троянським конем, бо за ними стоїть імперська, колонізаторська, русифікаторська Москва", – наголосив він.
Детальніше про це читайте у інтерв'ю з Василем Голобородьком у №31 «Українського тижня».