В умовах, коли Росія, здійснивши нахабну анексію Криму, націлюється на південно-східні терени України, саме від того, як поведуться мешканці цих регіонів, передусім еліти, залежить ефективність оборони територіальної цілісності нашої держави. Однією з таких проблемних прикордонних областей є Луганська, що досі перебуває в підвішеному соціально-політичному стані. Зарадити ситуації може лише твердість київської влади, яка повинна нарешті визначитися, на яких позиціях розмовляти з нинішніми «господарями» Луганщини.
Єфремов та компанія
Луганський істеблішмент зазвичай асоціюють із Олександром Єфремовим, лідером фракції Партії регіонів. У колишнього очільника області за часів Кучми, керівника луганської організації ПР справді великі важелі неофіційного впливу на політичну ситуацію в регіоні. Його волі підконтрольна облрада, у якій більшість мають регіонали. Його ставленик Сергій Кравченко – мер Луганська. За багато років правління Єфремов сформував власну вертикаль влади в регіоні, жодне політичне призначення раніше не відбувалося в обхід нього. Колишній голова ОДА Володимир Пристюк був прямою креатурою Єфремова, але й новий, Михайло Болотських, працював у місцевій обласній владі за його губернаторства.
Єфремов має свої інтереси у вугільній галузі області. Компанії, що належать його родині, постійно «щасливо виграють» тендери на постачання обладнання та ремонтні роботи на державних вугільних підприємствах Луганщини. Ці послуги вони надають за завищеними разцінками, сам конкурс у багатьох випадках є формальним. По суті, йдеться про завуальовану корупційну схему, яка у 2010–2013 роках забезпечила Олександру Сергійовичу 5,7 млрд грн прибутку. Причому «косив бабло» він до останнього. Ще за два дні до втечі Януковича в лютому 2014-го фірми Єфремова виграли чергові тендери на суму понад 4 млн грн.
Отже, втрачати Єфремову є що, пригадати йому за бажання можна теж багато чого. Зараз головна мета – украй дестабілізувати ситуацію в регіоні, щоб нова влада змушена була знайти в його особі партнера-«миротворця», а він таким чином зберіг би свої чималі статки та вплив.
Читайте також: Олігархи на роздоріжжі
Без потурання Єфремова неможливі були б масові заворушення в Луганську, які супроводжувалися захопленням будівлі ОДА, вивішуванням російських прапорів на ній та побиттям учасників мирного зібрання до 200-річчя Тараса Шевченка. Рука Єфремова дуже помітна у горезвісній «Русской весне» в Луганську. Один із її очільників, депутат облради Клінчаєв, уже заарештований за сепаратистську діяльність, є довіреною особою головного луганського регіонала. Підконтрольне досі піарникові Єфремова Родіонові Мірошнику обласне державне телебачення висвітлює сепаратистські збіговиська як «народне волевиявлення».
Експерти зазначають, що новому керівникові Луганщини Болотських немає на кого спиратися в регіоні – зараз його групу підтримки становлять передусім новопризначені силовики, зокрема новий начальник обласного МВС генерал Гуславський, який уже очолював луганську міліцію за часів Ющенка.
Великий бізнес Луганщини: Фірташ, Ахметов і росіяни
Проте політична ситуація на Луганщині – це не тільки події в обласному центрі. Неабиякий вплив на становище в регіоні має позиція великого бізнесу, що контролює промисловий потенціал.
Луганщина має свою специфіку та історію формування великого бізнесу. У 1990-ті, на відміну від Донецька чи Дніпропетровська, тут не виникло власної потужної бізнес-групи. Команда губернатора Єфремова була такою собі ліквідаційною комісією, яка сприяла розпродажу місцевих активів іншим, впливовішим ФПГ.
Якою є ця «політекономічна географія» регіону зараз? Південна частина області – шахтарські Краснодон, Ровеньки та Свердловськ – перебуває під контролем структур Ахметова (ДТЕК та «Метінвест»). Промислова агломерація в трикутнику міст Лисичанськ – Рубіжне – Сєверодонецьк – під контролем бізнес-групи Дмитра Фірташа та його партнера Юрія Бойка. Вплив на вугільну промисловість (вугільні підприємства в Антрациті та Первомайську) має так звана єнакіївська група, пов’язана з Юрієм Іванющенком та Іваном Аврамовим. Також в області представлений великий російський бізнес: власником Лисичанського нафтопереробного заводу є «Роснефть», контрольним пакетом Алчевського меткомбінату володіє компанія Carbofer, що належить Алєксандру Катуніну, одному зі співвласників Evraz Group (співвласником комбінату залишається Сергій Тарута, нещодавно призначений головою Донецької ОДА).
Читайте також: Олігархи. Сила і безборонність
Особливе місце на мапі посідає аграрна північ Луганщини. Історично це частина Слобожанщини з переважанням україномовного населення. Ще в 1990-ті завдяки цьому українському анклаву тут існував досить потужний Народний рух. Але, маючи потенційний опорний пункт у межах Донбасу, політичні партії націонал-демократичного спрямування втратили його через нечітку політику щодо сходу України. Утім, північ області й нині залишається найлояльнішою частиною Луганщини. Коли наші військові почали пересуватися в бік державного кордону, у північних районах їх радо зустрічали місцеві мешканці, тоді як у Станично-Луганському, населеному нащадками донських козаків, проти колон української техніки чинилися справжні диверсії. Одне слово, відчуйте різницю.
Характерно, що впродовж усього часу незалежності України гравців обласного рівня з цих територій майже не було. Виняток – аграрний магнат і колишній заступник очільника ОДА Микола Гапочка, який зараз уже вибув із великої політики. Північ області сприймається як глибинка, саме від цих округів полюбляли балотуватися до облради, а згодом до парламенту «отці губернії» Олександр Єфремов і колишній голова облради Віктор Тихонов, купуючи прихильність селян прокладанням доріг чи газифікацією населених пунктів. За часів губернаторства Володимира Пристюка, креатури Єфремова, ця частина області перебувала під його контролем.
Великий бізнес, який володіє активами в Луганський області, формує й політичний ландшафт регіону. Так, під час виборів 2012 року кандидатури мажоритарників від ПР узгоджували з представниками відповідних бізнес-груп. У підсумку до парламенту пройшли фірташівські й ахметовські депутати від округів, де містяться великі підприємства, контрольовані певним олігархом.
Як бачимо, усі великі гравці Луганської області так чи інакше були пов’язані з режимом Януковича і зараз мають, м’яко кажучи, складні відносини з новою владою. Дмитро Фірташ уже перебуває під арештом за кордоном, Рінат Ахметов, попри миролюбність офіційних заяв, має напружені відносини з Києвом. Юрій Іванющенко втік з України. Присутні в Луганській області російські компанії взагалі побоюються можливої націоналізації їхнього майна у відповідь на експропріації української власності самозванцями з «уряду» окупованого росіянами Криму.
Великий бізнес Луганщини стоїть перед вибором: або зробити ставку на дестабілізацію ситуації в регіоні, підтримавши політичну еліту, пов’язану з Єфремовим, або шукати власного порозуміння з Києвом. Яскравий приклад того, як олігархат може вплинути на нормалізацію політичної ситуації в регіоні, – Дніпропетровщина. Прихід до безпосереднього керівництва областю Ігоря Коломойського за кілька днів заспокоїв політичні буревії.
Читайте також: Ярославський тримає паузу
Наразі великий бізнес Луганщини свій вибір не зробив. Насамперед його цікавить збереження власних активів. Більша частина місцевих еліт розуміють, що в разі приєднання Луганщини до РФ так чи інакше вони втратять свій вплив, а то й статки і ніколи вже не будуть політиками чи бізнесменами першого рівня, перетворившись на такий собі сировинний придаток російських олігархів. Ставати елітою «невизнаної держави» Південного Сходу, може, й приваблива перспектива для політика-банкрута Єфремова, але навряд чи для бізнесмена Ахметова, який витратив багато грошей і доклав неабияких зусиль, щоб потрапити до кола респектабельних підприємців. Але водночас пов’язані з владою Януковича особи розуміють, що за незаконне збагачення та інші злочини доведеться відповідати. Консенсус еліт, який був після Майдану 2004 року, зараз уже майже неможливий, адже надто багато крові було пролито кланом Януковича.