Олександр був викрадений терористами за те, що був прихильником єдиної України і не підтримував сепаратизм. У Луганську він у числі інших молодих патріотів України охороняв мітинги місцевих прихильників Євромайдана. Кілька десятків студентів організували в місті так звану Луганську сотню – загін самооборони для протидії сепаратистам. Однак, сили виявилися нерівні, і після захоплення влади в Луганську озброєними терористами, патріоти припинили свою діяльність, бо протистояти озброєним бойовикам прості студенти не могли.
Однак, про них не забули. Деякий час Олександр спокійно жив у рідному місті, чекаючи отримання диплома в Коледжі будівництва економіки і права. Після отримання документів збирався виїжджати та поступати до одного з київських університетів. Однак за день до отримання диплому йому раптом подзвонив старий знайомий, який також брав участь у Луганській сотні. Як з'ясувалося потім – провокатор. Знайомий попросив Олександра спуститися для важливої розмови, після чого студента скрутили кілька озброєних автоматників. Стали бити прикладами, надягли наручники, заштовхали в машину.
Звинувачення, пред'явлені йому терористами, за інших обставин могли б здатися смішними. Прихильники ЛНР вирішили, що Мангуш за допомогою лазерної указки скоординував авіаудар по будівлі Луганської ОДА. На жаль, зброя у авторів цієї божевільної версії була цілком реальна, і наступна доба стала найжахливішою у житті луганського студента.
Читайте також: Як живуть колишні полонені під Києвом
– Вони стали випитувати у мене мою домашню адресу. Я спочатку не хотів говорити, але потім сказав. Тому що у мене там вдома мама, і я подумав, нехай хоч хтось знає, де я перебуваю, – розповідає Олександр Мангуш.
Потім терористи з ЛНР вирушили додому до студента та під приводом обшуку вкрали та винесли з квартири всі цінності й гроші. Полоненого ж відвезли до захопленої терористами будівлі Луганської СБУ. Там до Олександра стали застосовувати гестапівські тортури – били, припікали недопалками, а також за допомогою спеціального приладу били струмом, вимагаючи імена іншіх членів організації.
– Мене відвели на другий поверх, там у них дивани стоять. І стали вибивати зізнання, що я з «Правого сектору», що я найманець НАТО, проходив тренування в їх таборах. Я їм кажу: ви що, це неправда! Та вони не зупинялися. Допитували різні люди по черзі. На другому поверсі спочатку довго били. Потім я став втрачати свідомість, і вони відвели мене в підвал, тому що сказати я їм вже все одно нічого не міг. Там я трохи відпочив. Потім мене знову витягнули і потягли в якийсь інший кабінет, там був якийсь слідчий. Там вони стали мені обмотувати руки проводами. Били струмом, гасили об мене сигарети. У них був якийсь спеціально сконструйований апарат, якийсь старий телефон або рація. З нього виходили різні дроти. Одні дроти вони примотали до моїх рук, а інші вставляли в розетку, натискали щось і мене било струмом. Так вони випитували у мене адреси та імнена інших активістів і розташування засекречених військових частин в Луганській області.
Читайте також: Важке похмілля Донбасу
Повністю розповідь Олександра Мангуша записана на цьому відео:
За його словами, крім нього в підвалі містилися ще троє людей, один з яких був спільником сепаратистів, покараний ними за якісь гріхи. Двоє інших перебували в полоні близько двох місяців.
Олександр пробув у полоні близько доби. За цей час його матері Оксані Рибіної, яка відразу дізналася про те, що трапилося, вдалося роздобути встановлену терористами суму викупу за заручника – 60 тисяч доларів. Для цього довелося закласти свою квартиру. Гроші передавала через посередника.
Відбувалося це так. Після того, як терористам вдалося випитати у Олександра його домашню адресу, до нього додому приїхала група з чотирьох осіб, яка стала проводити у його матері обшук. Втім, за словами Оксани Рибіної, обшуком назвати цей захід було складно.
– Озброєні автоматами, одягнені у військову форму люди увірвалися в мою квартиру. Обійшли її в пошуках озброєних людей і зброї, попутно забравши мої цінності, золоті прикраси, столове срібло, побутову техніку. Забрали відеокамеру, комп'ютери, телефони, – розповідає вона.
Зброї терористи, само собою, не знайшли. Але пояснили Оксані, що її син тепер знаходиться в полоні у ЛНР за те, що є зрадником і шпигуном. Дізнавшись про те, що Олександр знаходиться в заручниках, жінка тут же кинулася в будівлю СБУ, щоб переконати терористів відпустити сина. Однак її знайомим вдалося перехопити її по дорозі і відговорити від необачного кроку. В іншому випадку, Оксана напевно також поповнила б луганські підвали.
Домовитися з викрадачами вдалося тільки через посередників, імена яких Оксана не називає. Після того, як гроші за Олександра Мангуша були внесені, його відпустили. Не захопивши з дому практично нічого, в чому були, мати з сином терміново покинули Луганську область і поїхали да Києва.
Парадоксально, але жертвами бойовиків ЛНР, які мріють про створення Луганської республіки для луганчан, стали ті самі корінні луганчани, за яких терористи ніби воюють. Оксана та Олександр народилися в Луганську і прожили в місті все своє життя.
Читайте також: Донбас: реванш пролетаріїв
– Я намагалася запитати, який народ вони представляють. Інтереси якого народу вони захищають із зброєю, адже я і є «луганський народ», я луганчанка. Більше того, там до них ходять натовпи родичів тих людей, кого вони зловили і теж утримують. Теж місцеві. Я запитувала їх, чому вони воюють з жінками і дітьми? Вони сказали, що таких дітей треба вбивати і розстрілювати.
На запитання, ким є бойовики ЛНР – «борцями з фашизмом», «ополченцями», як про це говорить російське ТБ, або «терористами», як офіційно вважає українська прокуратура, Оксана Рибіна сказала:
– Терористи для них – це дуже гучна назва. У моєму розумінні – це бандити, садисти і вбивці. Ніхто ніколи мене не переконає, що ці люди діють на благо чого-небудь. Вони нас реально ненавидять. Просто за те, що ми є. За те, що ми українці.
І це не просто слова. Є документальні докази – фотографії Олександра, які зробила Оксана після його звільнення з полону. Очевидно серед бойовиків є справжні садисти, які отримують задоволення від знущань.
