Спочатку вже відомий усій країні мажор Роман Ландік жорстоко побив дівчину в луганському ресторані. Мажорів в Україні багато, і їхня поведінка мало відрізняється від тієї «звитяги», яку продемонстрував на сумнозвісному записі з камери спостереження депутат Луганської міської ради. Але лише Рома примудрився вже котрий місяць не сходити з перших шпальт: спочатку своєю втечею до Росії, потім поневірянням тамтешніми казематами, а тепер яскравою поведінкою в суді. Так, у своїй промові він, виправдовуючись за побиття дівчини, звинуватив голову фракції ПР Олександра Єфремова у змові проти себе й у замовленні вбивства Євгена Кушнарьова. Дуже дивна лінія захисту. Понад те, Ландік запевняє, що взагалі не бив бідолашну, а намагався передати їй свою білу енергетику, немов джедай Люк Скайвокер.
Йдемо далі: громадський активіст Михайло Пащук, виборюючи право проводити ярмарок у центрі міста, а не на околиці, як того прагнула міська влада, так розійшовся, що влаштував на сесії міськради бійку, під час якої відкусив пальця охоронцю, котрий намагався вгамувати його. Згодом у пресі з’явилась інформація, що Пащук не вперше пускає в хід зуби, обстоюючи права луганчан, – до того він покусав недбалого працівника ЖЕКу.
Читайте т акож: Особливий період у мирний час
Якісь активні, але не дуже дотепні хлопці влаштували публічну акцію проти «антиукраїнської їжі», пікетуючи кіоски з шаурмою. Можна було б посміятися й забути, якби через кілька днів у Луганську не сталися справжні погроми. Невідомі в масках з бітами лупцювали в центрі міста іноземних студентів і потрощили шибки в ларьку. Скандал знову-таки набув загальноукраїнського розголосу.
Ексцентричний депутат обласної ради від КПУ, мільйонер Влад Кривобоков («комуніст на Хаммері», як його називають у місті) запропонував прихильникам євроінтеграції самурайську угоду: якщо Україна вступить до Євразійської спільноти, покінчити життя самогубством; сам він, як прихильник євразійського вибору, зобов’язується вбити себе у разі прийняття України до ЄС. У такий радикальний спосіб депутат намагається повернути у вітчизняну політику «відповідальність та мораль».
Не витримують останнім часом луганського характеру й матеріальні об’єкти: вп’яте у місті трощать скульптуру Писанкового лева – подарунок від львівської мерії, незважаючи на те що під час чергової реконструкції його відновили вже з бетону. Можна шукати тут якийсь ідеологічний слід, але якими ідеологічними міркуваннями тоді пояснити підпал літака, що прикрашав один із тутешніх скверів?
Чому весь цей абсурд відбувається саме в Луганську, чому заголовки місцевих новин видаються такими, ніби над ними працював Кафка або Йонеско? Звідкіля беруться осатанілі мажори, відкушені пальці, депутати-самураї, розтрощені арабські фастфуди та львівські скульптури?
Мені здається, що причина цього в певній фрустрації, у якій перебуває Луганщина за правління президента Януковича та яка спіткала і місцеву еліту, і звичайних людей. За часів Віктора Ющенка регіон був певним антиподом «помаранчевій» Україні, форпостом протилежних цінностей. Тут шанували російську мову, засуджували зближення із Заходом, демонстративно пишалися радянським минулим і зневажливо ставилися до власне українського. Але цей спектр поглядів був певною ідентичністю, навколо якої символічно об’єднувались і заможні, і бідні. І головне – всі жили мрією реваншу за 2004-й: «Наші прийдуть – і запанують в Україні спокій та покращення життя».
І ось ці «наші» прийшли. Дуже швидко виявилося, що покращення життя поширюється лише на дуже вузьке коло друзів і родичів Віктора Федоровича. І навіть луганським керманичам ПР, які стільки зробили для його перемоги, не знайшлося гідного місця біля трону. Зараз на плаву з тих небагатьох покликаних до влади луганських залишився хіба що Єфремов, та й то він у дуже хиткому становищі. Виявилося, що гордовите «у луганських власна гідність» – це фейк, фікція, яку на хліб не намажеш. І тут у всіх почало «зносити дах».
Нині Луганщина ні в що не вірить, у головах тутешніх мешканців цілковитий безлад і хаос. Колишні цінності виявилися примарою, чужі приймаються важко, нових ніхто не пропонує. Тому абсурд існування більшість уже починає вважати нормою життя. Люди розгублені, а тому агресивні.
Можна було б підсумувати, що зараз регіон пробуджується до свідомої боротьби за свої права, що наростає протестна активність, що люди прозрівають. Але це було б видаванням бажаного за дійсне. Водночас можна сказати впевнено: ця розгубленість, цей хаос, що вирують тут і лякають, набагато кращі, ніж залізобетонні переконання та впертість моїх земляків, які панували тут ще кілька років тому. Може, цей way bizarre і є шляхом до одужання.
Читайте також: Casus Landik