Більшість луганчан дезорієнтована. Підтримавши 2010 року Януковича, місцева спільнота неабияк розчарувалася в його політиці. Але специфіка регіону (переважна російськомовність, масова ностальгія за радянськими часами, ментальна орієнтованість на РФ) призвела до того, що зниження рейтингу четвертого президента й Партії регіонів збурило відверто прокремлівські симпатії. Парадоксально, але на зниження популярності Януковича як лідера Сходу України дуже вплинули його «проєвропейські» маневри, що були розтлумачені масовою свідомістю як «зрада дружби з Росією».
Тому і Євромайдан був сприйнятий колишніми прихильниками «гаранта» дуже вороже. У ньому вбачали «втручання Заходу», «захоплення влади радикальними націоналістами». Януковича луганчани засуджували за м’якість у придушенні протестів, а загальними кумирами вважались бійці «Беркута», які нібито захищають Донбас від «бандерівців».
Після повалення Януковича суспільні настрої на Луганщині стали панічними: прихід нового уряду сприймався як перемога ворожих Сходу політиків, які тепер помщатимуться Донбасові за його російськомовність, несприйняття націоналізму тощо.
Читайте також: Старе вино у старі міхи
Якщо відчуженість від нової влади є домінуючим почуттям серед луганського населення, то до питання відкритого втручання РФ у внутрішні справи України такої одностайності немає. Значна частина луганчан виступає проти агресії Москви. Одним із наймасовіших заходів останнього часу став антивоєнний мітинг луганської громади.
Розгубленість луганчан використовує у своїх інтересах місцевий осередок Партії регіонів – так звана комсомольська група: голова парламентської фракції ПР Олександр Єфремов, керівник облради Валерій Голенко, колишній очільник облдержадміністрації Володимир Пристюк (усі за радянських часів обіймали керівні посади в місцевому обкомі комсомолу). Досі вони стримували й контролювали проросійський радикалізм, а зараз дали йому зелене світло. Очолюють рух на підтримку РФ вітренківці («народним губернатором» був обраний голова луганського осередку ПСПУ), представники «Украинского выбора» Медведчука, дрібних прокремлівських партій.
Наслідків довго очікувати не довелося: луганську ОДА вже двічі захоплювали «триколірні» активісти (серед яких чимало найманців-росіян), під їхнім тиском новопризначений губернатор Михайло Болотських був змушений написати заяву про відставку (яку потім відкликав), а депутати облради ухвалили рішення про можливість звернення до Владіміра Путіна із проханням ввести війська на терени Луганщини. За неофіційною інформацією, група Єфремова таким чином намагається шантажувати київську владу, аби зберегти керівні позиції в регіоні. Утім, бавлячись із вогнем, луганські регіонали вже не зовсім контролюють «русскую весну», яку координують спецслужби РФ.
Читайте також: Повернення Сходу
Водночас політичні сили, які уособлюють нинішню київську владу, слабкі й роздрібнені. За часів правління Януковича представники місцевої еліти, що раніше підтримували проукраїнські сили, дистанціювались від них, аби не мати проблем із бізнесом. Постаті, котрі представляють нині колишню опозицію (а в межах регіону вона опозицією і залишилась), не зажили популярності серед луганчан. Наприклад, місцеву «Батьківщину» очолює Ірина Верігіна, людина Наталії Королевської, колишнього міністра уряду Азарова. У «Батьківщини» немає жодного депутата в обласній раді (у Луганській міській – два представники «Фронту змін»). Не менш сумна ситуація склалася й у Луганському УДАРі: братів Серпокрилових, його очільників, навіть опозиційна тусовка сприймає як людей сумнівної репутації (наприклад, вони влаштували провокаційну імітацію штурму ОДА, чим розв’язали руки проросійським радикалам, охочим до активних дій, спрямованих на «захист Луганська»). Оскільки луганський осередок «Свободи» взагалі дуже слабкий, його довго очолював головний харківський представник цієї політсили Ігор Швайка.
Характерно, що за часів протистояння на Майдані найбільш непохитну й принципову позицію, підтримуючи боротьбу українців проти Януковича, демонстрував непартійний «Громадський сектор Євромайдану». Саме він уособлював Євромайдан у Луганську й давав приклад мирного спротиву. Ще характерніше те, що саме «колеги» з колишньої опозиції після перемоги всіляко намагаються відсторонити представників Громадського сектору від формування нової влади.
Читайте також: Соціолог Ірина Бекешкіна: «У разі розчарування у владі українці впадатимуть в агресію»
Особливе місце в політичному ландшафті Луганщини належить організації КПУ; її лідер нардеп Спірідон Кілінкаров ворогує із правлячою в регіоні групою Єфремова після того, як у 2010 році під її тиском програв вибори міського голови. Отож, попри колаборацію Компартії та ПР у парламенті, на луганському рівні ці політичні сили є запеклими опонентами в боротьбі за контроль над регіоном, що колись був осердям «червоного пояса» України. Під час політичної кризи, ритуально критикуючи «американських наймитів на Майдані», комуністи не вдавалися до активних дій на підтримку влади, очікуючи підсумків протистояння. Зараз вони, не виключено, пожвавляться, спробувавши осідлати хвилю протестів проти нових керманичів. Цей політичний маневр може бути вдалим, оскільки авторитет Партії регіонів невиправно впав після втечі Януковича, а проросійські симпатії луганчан насправді густо замішані на радянщині.
Ще один фактор впливу на майбутню електоральну ситуацію в області – це наявність представників місцевої еліти, що були за Януковича відсторонені від влади Єфремовим та його людьми, а нині прагнуть реваншу й помсти. Яскравий приклад – колишній нардеп і впливовий луганський бізнесмен Володимир Ландік, який уже публічно підтримав нову владу й засудив заклики до інтервенції. Люди такого штибу намагатимуться шукати порозуміння з Києвом і впливати на стабілізацію ситуації в регіоні заради своїх інтересів.
Відкритим залишається головне питання: мешканці найсхіднішого регіону України відчувають брак сили, яка презентувала б їхні інтереси на національному рівні. ПР, що була місцевим фаворитом упродовж останніх 10 років, утратила владу, партії Майдану викликають у східняків недовіру відсутністю близьких для них гасел (насамперед соціально-економічних). Нового політичного обличчя Сходу на обрії поки що не видно. Але саме такий політичний вакуум і є дуже поживним середовищем для антиукраїнських провокацій, спалахів панічних настроїв та соціальної фрустрації. Подолати відчуженість Луганщини – одне з головних завдань нової влади, якщо вона хоче втримати цей край.