Після 300 років індустріального розвитку, коли кожен наступний за рівнем технологічний уклад супроводжувався переходом до нових джерел енергії, політика світових лідерів розвернулася у зворотному напрямку. Вперше за свою історію людство переходить від більш ефективних джерел палива до менш ефективних, проте тих, які спричиняють менші викиди СО₂, встановлюючи для виконання цього грандіозного завдання досить амбітні терміни.
Наприклад, лише Європейський зелений курс (The European Green Deal) передбачає щонайменше €1 трлн інвестицій упродовж наступних десяти років. А інвестиції, необхідні для секторів водопостачання, сільського господарства, телекомунікацій, енергетики, транспорту, будівництва, промисловості та лісового господарства, згідно з поточними прогнозами ОЕСР, становлять приблизно $5 трлн на рік. Це порушує питання про те, чи спричинить грінфляцію (greenflation) в Європі курс на декарбонізацію, адже фінансові аналітики, не помічені в моралізаторстві на тему «зеленого» переходу, вже давно розглядають останній як інструмент не лише ринкового стимулювання, а й спекулятивного зростання цін.
Читайте також: Цінність стратегічного форсайту
Заохочення «зелених» державних і приватних інвестицій, а також справедливих кліматичних інвестицій домогосподарств, без сумніву стане додатковим тригером економічного зростання на тлі освоєння масштабних стимулювальних пакетів із подолання наслідків пандемії (див. Тиждень № 47/2021). Водночас дехто справедливо зауважить, що, мовляв, нинішній «товарний суперцикл», коли широкий спектр сировинних товарів торгується за цінами, вищими за довгострокові тренди, левова частка яких критично важлива для здійснення «зеленого» та цифрового переходу, вже додав ложку дьогтю в «бочку» цінової стабільності. В опублікованому торік документі Європейського центрального банку (ЄЦБ) зазначалося, що зміна клімату та заходи щодо боротьби з нею можуть мати непередбачувані наслідки для інфляції, навіть настільки, що вони можуть підірвати зусилля грошово-кредитної політики щодо підтримання стабільності цін. Хоча більшість аналітиків переконана в тому, що стрибок цін на газ не має нічого спільного з кліматичною політикою та набагато більше пов’язаний з обмеженнями на видобуток нафти, запровадженими ОПЕК+ у спробі утримати ціни на високому рівні та відшкодувати збитки після того, як пандемія вдарила по нафтових ринках торік, є й ті, хто покладає відповідальність за цінове піке на недолуге планування процесів декарбонізації.
Феномен чи маніпуляція
Термін «грінфляція» слугує поясненню «цінових перипетій», які можуть статися на шляху до спрямованого на довкілля майбутнього (як результат підвищеного попиту на вибрані ресурси), а також витрат, пов’язаних зі скороченням джерел викидів вуглецю (як частина «зелених» пакетів інвестицій та фінансування відповідних проєктів, які збільшують грошову масу), або як результат обмеження пропозиції товарів внаслідок кліматичних катастроф чи деградації навколишнього середовища. Іншими словами, грінфляція може виникати:
1) як реакція на безвідповідальне господарювання (де економічні агенти активно творили таку реальність, у якій деградація навколишнього середовища та кліматичні проблеми призводять до продовольчої, сировинної, енергетичної та інших криз, що зменшує пропозицію та провокує зростання цін);
2) як реакція на спробу в обмежені часові межі реалізувати масштабні проєкти, спрямовані на декарбонізацію (де економічні агенти та споживачі стають «жертвами» монетарної й фіскальної політик урядів);
3) як реакція на посилення стандартів ведення бізнесу, за що прийдеться заплатити кінцевому споживачеві (ціна на корисні копалини, необхідні для «зелених» технологій — від вітряних турбін та сонячних панелей до електромобілів — вимагатиме «зеленої надбавки» (greenium) як через відносно вищий попит на них при обмеженій пропозиції, так і через те, що видобуток корисних копалин зазвичай пов’язаний із вищими ековитратами, які будуть «каратися» податками).
Але чи варто маніпулювати «озелененням» інфляції та чи не наражатимемося ми на хибні висновки, дозволивши привабити себе новомодним терміном?
На ранній стадії пандемії та глобального відновлення більшість урядів обґрунтовано спрямували першу хвилю стимулювальних заходів на нагальні пріоритети: підтримку сфери охорони здоров’я та надання прямої допомоги домогосподарствам, підприємствам і рядовим працівникам. Але потім, коли криза почала переростати в довгостроковий економічний спад, уряди спробували скористатися «зеленим» порядком денним як способом стимулювання національного розвитку та анонсували нарощування обсягів фінансування «зеленого» переходу. Насправді ж «зелений» перехід руйнує звичні моделі ведення бізнесу, піддає ревізії «портрет» країн щодо їхніх порівняльних переваг і переформатовує міжнародний поділ праці.
Читайте також: Незасвоєний урок
В інтерпретації того, що насправді можна вважати «зеленим», одностайності немає. Найчастіше під терміном «зелені стимули» можуть приховуватися «стимули на розбудову джерел чистої енергії», «стимули на розбудову сталої інфраструктури» та «низьковуглецеві стимули». Стимулювання «чистої енергії» зазвичай включає інвестиції у відновлювані джерела енергії та енергоефективність, але іноді й інші інвестиції, які впливають на використання енергії, такі як залізничний транспорт та електромобілі. «Зелені» стимули можуть передбачати й природоохоронні заходи, такі як захист та відновлення лісів та інші корисні для довкілля заходи, які скорочують забруднення повітря, покращують якість води та водопостачання або сприяють пом’якшенню наслідків зміни клімату, адаптації чи стійкості. «Низьковуглецевий» стимул зазвичай повністю зосереджений на обмеженні викидів. Утім, різні країни можуть вибирати відмінні стратегії декарбонізації, як, наприклад, однакові інвестиції в лінії електропередач можуть бути «екодружніми» — якщо вони підключають відновлювані джерела енергії до мережі, або «еконедружніми», якщо вони підключають електростанції, що працюють на викопному паливі. Тому в багатьох випадках уряди мають власні визначення того, є проєкт «зеленим» чи ні. Для одних «зеленою» є велика гідроенергетика, природний газ, ядерна енергія, зберігання вуглецю, для інших таке тлумачення неприпустиме.
Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) закликало вважати розробку, впровадження та інтеграцію чистих енергетичних технологій наріжним каменем планів відновлення економіки. МЕА та інші експерти стверджують, що зростання частки «зелених» стимулів у пакеті заходів із відновлення дасть змогу створити нові робочі місця. Фатіх Бірол, виконавчий директор МЕА, назвав нинішню кризу випробуванням для урядів з погляду прихильності до проблеми зміни клімату та переходу на чисту енергію, що на різних міжнародних майданчиках декларується як першочергове для світової спільноти. За розрахунками експертів МЕА, інвестування $1 млн у підвищення ефективності будівель, чистий для довкілля міський транспорт або сонячні фотоелектричні системи створить у понад удвічі більше робочих місць, ніж вкладення $1 млн у вугільну чи газову енергетику. Стале лісокористування, інфраструктура для заряджання електромобілів, пішохідна та велосипедна інфраструктура, біопаливо та переробка також визначили як фактори підвищення зайнятості. Тим, хто ставить під сумнів оптимістичність висновку про те, що загалом чиста енергія здатна створити більше робочих місць, ніж інші інвестиції в інфраструктуру в найближчому майбутньому, у дискусіях зазвичай відповідають, що, мовляв, екоактивності, такі як встановлення сонячних панелей або насадження дерев, більш трудомісткі, ніж високоавтоматизовані капіталомісткі проєкти з видобутку нафти, газу, вугілля та інших природних копалин. Утім, забувають уточнити, що в «зелених» проєктах може бути залучена менш кваліфікована робоча сила або ті, хто належить до представників так званої гіг-економіки (сукупність незалежних підрядників, працівників онлайн-платформ, працівників контрактних фірм, працівників за викликом та тимчасових працівників).
Аналітична платформа Rhodium Group відстежила витрати на стимулювання «зеленого» переходу чотирьох найбільших у світі регіонів за викидами парникових газів: США, ЄС, Китаю та Індії. З’ясувалося, що ЄС лідирує за цим показником: загальний обсяг «зелених» витрат на початок 2021 року становив $249 млрд (майже 20% загальної суми заходів щодо відновлення економіки об’єднання). Реалізації «зелених» ініціатив сприяло активне використання потенціалу дискреційної фіскальної політики, під якою розуміють те, що відбувається внаслідок ухвалення урядових рішень, цілеспрямованого маніпулювання державними закупівлями, податками та трансфертами для стабілізації економіки. За дискреційної фіскальної політики задля підтримки економічної активності під час кризи цілеспрямовано створюють дефіцит державного бюджету, а в період економічного буму свідомо формують профіцит. Утім, між здійсненням заходів фіскальної політики та проявом їхнього економічного ефекту існує часовий лаг, і, за оцінкою експертів, він становить один-два роки. Тому здійснення ефективної дискреційної фіскальної політики передбачає досить точний прогноз економічних процесів, ґрунтуючись на якому уряд зміг би налаштувати інструменти — державні закупівлі, податки та трансферти — на майбутню економічну кон’юнктуру. У випадку ж «зеленого» переходу глобальна кон’юнктура твориться фактично в ручному режимі.
Сполучені Штати Америки посідають друге місце з $26 млрд, що на сьогодні становить лише 1,1% від загальних фондів стимулювання США. Ще на початку березня 2021 року президент США Джо Байден підписав документ про спрямування на відновлення економіки $1,9 трлн. Відразу після запуску стимулювального пакета актуалізували розгляд питання про обсяг інфраструктурного фінансування, і вже 31 березня подали відповідний план на $2,3 трлн, розрахований на наступні вісім років, у межах якого витрати на «зелену» енергетику посідають друге місце (24%). В Індії частка чистих для довкілля інвестицій більш як удвічі вища, ніж у США (2,4%), але загальний масштаб витрат становить лише $830 млн. А «зелені» витрати Китаю оцінюють в $1,43 млрд, що становить лише 0,3% від загальних коштів на стимулювання економіки.
Читайте також: Занепад чи поштовх
До речі, експерти SUERF (Société Universitaire Européenne de Recherches Financières) — незалежної некомерційної мережевої асоціації центральних банків, наглядових органів, фінансових установ, академічних інститутів і практиків від фінансового сектора — можливим тригером «грінфляції» вважають такі варіанти «зелених стимулів», що потенційно впливають на «озеленення» інфляції та ймовірність впливу яких сьогодні зростальна: коригування податково-бюджетної бази, що дає змогу отримувати додаткові запозичення для інвестування в «зелені» проєкти; дії ЄЦБ щодо стимулювання зеленої активності (див. Тиждень № 29/2021); «зелений» перехід у політиці Німеччини, який може відкрити можливості для зростання «зелених» інвестицій на 1% ВВП; запровадження державних гарантій — ключового механізму фінансування Європейського зеленого курсу — для розширення екопроєктів тепер, коли нові поновлювані джерела енергії за критерієм конкурентоспроможності наближаються до викопного палива в умовах жорсткого регулювання ринку останнього.
На думку експертів SUERF, декарбонізація приховує щонайменше два ризики в регулюванні та оподаткуванні: по-перше, вона може стримувати інвестиції та завдати шкоди зростанню, посилюючи стагнацію; по-друге, вона об’єктивно створює більше бар’єрів для торгівлі, що є проблемою для експортозалежної європейської економіки. Нарощування виробничих витрат у Європі через дорожчу енергію потребуватиме постійних коригувань податків на імпорт і субсидій на експорт для захисту промисловості. На галузевому рівні енергомісткі галузі (сталеливарна, хімічна та цементна) можуть постраждати від високого екооподаткування ЄС, податків на викиди вуглецю та екорегулювання, а потім можуть опинитися під загрозою переміщення до юрисдикцій із нижчими енерговитратами. З цих позицій інфляція навряд чи «позеленіє».
Водночас перегляд податково-бюджетної бази, що дає змогу отримувати додаткові державні позики для інвестування в «зелені» проєкти, може набути форми звільнення інвестицій у такі активності від базових критеріїв 3% дефіциту бюджету або 60% рівня боргу. Це може трапитися, наприклад, якщо дозволити спрямувати ще 1% ВВП на інвестиції у відповідні «зелені» проєкти та виділити додаткову суму — майже 5% ВВП — на нарощування «зелених» боргів.
Тут варто зазначити, що наднаціональний вплив на фіскальну сферу в межах ЄС нагадує практику регулювання економіки, яку застосовують національні уряди. Ідеться не про пряме регулювання (держзакупівлі, продаж держвласності), а про непрямий вплив (регулювання дефіциту, державного боргу, а як наслідок — видатків та доходів бюджету). Розглядаючи варіант «запозичення для інвестування», варто зазначити, що за історично низьких витрат на позики дехто вбачає доцільною підтримку державних інвестицій, а не нарощування поточних витрат. Наприклад, у Великій Британії збільшили допустимий рівень чистих державних інвестицій з 2% до 3% ВВП, тоді як витрати на обслуговування боргу становлять менше, ніж 6% державних витрат. Оскільки більшість облігацій єврозони мають негативну прибутковість, уряди можуть брати позики фактично безкоштовно, що збільшить прибутковість будь-яких державних інвестицій.
Данія та Канада доклали найсерйозніших спільних зусиль щодо переорієнтації економік коштом витрат на стимулювання розвитку. Канада оголосила про план «Здорове довкілля та здорова економіка» (Healthy Environment and Healthy Economy Plan), який охоплює енергоефективність, транспорт із низьким і нульовим рівнем викидів, перехід на чисту енергію, низьковуглецеве сільське господарство та природоохоронні ініціативи. План містить 64 заходи щодо розбудови «зеленої інфраструктури» та спрямування «зелених» інвестицій в інфраструктуру тощо. Поряд із фінансуванням системи охорони здоров’я та домогосподарств у Канаді також надають значну підтримку бізнесу завдяки низці специфічних заходів, пов’язаних із навколишнім середовищем: субсидії, що стимулюють зайнятість (субсидії до заробітної плати); прямі виплати; відтермінування сплати податків або зменшення суми податків. Більшість «зелених» стимулів спрямовують в енергетичний сектор. Ураховуючи, що політика дерегулювання енергетики має більший негативний вплив, ніж низка позитивних екозаходів, реалізація цього плану не провокує розгортання грінфляції.
«Зелені» витрати Європейської комісії та пакети стимулів, запроваджені у Великій Британії, Нідерландах, Австрії, Франції, Німеччині, Фінляндії, Іспанії та Швеції, також масштабні. Нідерланди й Австрія — перші країни ЄС, що приєдналися до ініціативи регіонального відновлення REACT-EU (Recovery Assistance for Cohesion and the Territories of Europe). Участь у програмі фінансування дасть змогу збільшити обсяг інвестицій у «зелений» і цифровий переходи в окремих регіонах країн. Зокрема, на півночі Нідерландів програма підтримуватиме довгострокові інвестиції в сталі інноваційні проєкти у сферах виробництва замкненого циклу, відновлюваної енергії, цифровізації та охорони здоров’я. На сході країни програма підтримуватиме подальший розвиток і вихід на ринок інноваційних технологій і процесів, а також інвестиції, які зміцнюють інноваційну екосистему. Сфери інвестицій для «зеленого» переходу міститимуть, крім того, сталу енергетику й застосування матеріалів. На півдні підтримуватимуть проєкти, спрямовані на впровадження сталих інновацій у межах п’яти сфер: енергетики, сировини, клімату, сільського господарства й продовольства.
Варто наголосити, що заходи щодо «зеленого» відновлення економіки у Нідерландах здійснює не лише держава, а й бізнес. Наприклад, у 2020 році Голландська коаліція зі сталого зростання ініціювала Заяву про «зелене» відновлення, до якої приєдналися понад 250 найбільших компаній країни. Бізнес-спільнота прагне відновити економіку після пандемії, що узгоджується з цілями сталого розвитку ООН. Нідерланди — також активний учасник багатосторонніх ініціатив щодо співпраці у сфері ековідновлення та надання відповідної допомоги найменш розвиненим країнам. На засіданні Комітету з розвитку Групи Світового банку у квітні 2020 року представниця країни акцентувала на важливості фінансування міжнародними організаціями планів відновлення економік країн, що розвиваються, які містять положення щодо фінансування відновлюваної енергії, сталих водних ресурсів і продовольчих систем з одночасним скороченням витрат на викопне паливо. Зусилля Нідерландів у сфері глобального відновлення зосереджені на країнах із низьким рівнем доходу й найбільш вразливих країнах, нестабільних державах у зонах конфліктів. У 2020–2021 роках Нідерланди підтримували «зелені» проєкти післякризового відновлення в Африці, на Близькому Сході, у Південній Америці та Азії. Крім того, оголосили про намір й надалі заохочувати країни з довгостроковими національними екостратегіями, попри наслідки пандемії.
Читайте також: Хто не заховався, той і винен
У Річному плані Союзу Бенілюксу на 2021 рік (Benelux Union Annual Plan 2021) стверджується, що Зелена угода Бенілюксу (Benelux Green Deal) повинна стати моделлю для наслідування в масштабах ЄС. Угода передбачає, що країни співпрацюватимуть у реалізації національних енергетичних і кліматичних планів до 2030 року відповідно до положень Регламенту Європейського Союзу щодо управління Енергетичним союзом (EU Governance of the Energy Union Regulation). Якщо конкретніше, країни Бенілюксу зобов’язалися включити до національних планів післякризового відновлення відповідні «зелені» положення. Основними сферами співробітництва визначено трансформацію енергетичного ринку (перехід на водневе паливо) і сталу мобільність. Наприклад, до кінця нинішнього року країни Бенілюксу запровадять процедуру реєстрації операторів пунктів зарядки електромобілів, що відповідає «зеленим» амбіціям ЄС щодо розгортання інфраструктури для альтернативних видів палива. Крім того, планують розвивати транскордонну інфраструктуру для вантажних автомобілів із нульовим викидом, а також для транскордонних суден на водневому пальному. А ось Японія, Південна Корея, Італія та Австралія, хоч і доклали зусиль щодо «озеленення» власних стимулювальних заходів, так і не змогли досягти трансформаційних зрушень у бік «зеленого» переходу.
Але інтеграція клімату та чистої енергії у великомасштабні інвестиції задля стимулювання економіки — це лише один із показників відданості боротьбі зі зміною навколишнього середовища. З одного боку, для країн, які не мають міцної політичної основи для стримування викидів парникових газів, стимули можуть бути одним із найбільш перспективних інструментів просування екопріоритетів. З другого боку, там, де кліматична політика вже обмежує основні джерела викидів (у ЄС та багатьох його державах-членах), витрати на стимулювання можуть стати прискорювачем прогресу, але не основним засобом зниження викидів. А, наприклад, в Індії низка проєктів із прискорення впровадження чистої енергії перебуває поза межами стимулювальних планів післяпандемійного відновлення економіки.
Згідно з останнім звітом Індексу «зеленості» стимулів (Greenness of Stimulus Index, GSI) від аналітичних центрів Vivid Economics і Finance for Biodiversity (F4B), майже третина ($4,6 трлн) стимулів, наданих урядами G20 та інших країн (скандинавські країни, Колумбія, Швейцарія, Іспанія, Сінгапур і Філіппіни) власним корпораціям на початок 2021 року ($14,9 трлн) припадала на сектори, які могли б відіграти важливу роль у забезпеченні більш сталого розвитку, включаючи сільське господарство, енергетику, транспорт, утилізацію відходів і важку промисловість. Та лише
$1,8 трлн із цього фінансування або були спрямовані безпосередньо на проєкти з низьковуглецевого розвитку та поліпшення довкілля, або містили критерій «екологічності» для визначення потенційних реципієнтів такого стимулювання (див. «Поза касою»). Менш як десять проаналізованих економік інвестували в так звані природоохоронні проєкти, як-от висаджування дерев, захист лісів і регенеративне (відновлювальне) сільське господарство.
Китай узяв зобов’язання стати вуглецево-нейтральним до 2060 року та визначив проміжну мету — скоротити вуглецемісткість на 65% до 2030, як порівняти з базовим рівнем 2005 року. Але GSI демонструє, що Китай і далі зосереджує стимулювальну підтримку великих вугільних і промислових виробництв без урахування умов довкілля, хоча й задекларував плани щодо розвитку сонячної та вітрової енергії. Інші азійські країни разом із Японією та Індією, хоча й спрямували значну частку стимулювального фінансування на конкретні низьковуглецеві сектори, як-от адаптація до зміни клімату, виробництво поновлюваної енергії та зберігання енергії, теж продовжують активно підтримувати вугільну промисловість (див. «Зелені й не дуже»).
Особливість національних планів із забезпечення стійкості та відновлення ЄС (National Resilience and Recovery Plans, див. Тиждень № 19/2021) ілюструє важливість того, щоб окремо оцінювати вплив «зеленого» стимулювання на клімат і природу. Хоча 37% із €672,5 млрд Фонду відновлення і забезпечення сталості передбачено інвестувати в екоініціативи, аналіз десяти планів країн-членів ЄС на суму €500 млрд, проведений експертами GSI, засвідчив, що природі завдано більше шкоди, ніж користі. Експерти розширили методологію GSI, щоб розрізняти вплив на клімат і вплив на природу, і з’ясували, що хоч 98% витрат, пов’язаних із кліматом, здатні скоротити викиди, але більш ніж половина витрат, пов’язаних із природою, насправді для неї шкідливі.
Ба більше, серйозний дисбаланс між розміром витрат, що впливають на природу, і кліматом значною мірою поставив природу в невигідне становище й не зміг повністю задовольнити екоамбіції пакета відновлення, запровадженого Європейською комісією. Аналізовані країни інвестували лише 1% у рішення, орієнтовані на збереження природи, водночас, за різними оцінюваннями, знехтували потрійною змогою отримати істотну вигоду для ринку праці (не забезпечивши створення робочих місць) та економіки, скорочення викидів і поліпшення природи та біорізноманіття.
Та все ж експерти заспокоюють: вплив «зеленої» інфляції буде невиразним, бо існують обмеження щодо нарощування темпів розгортання нових проєктів. Можуть виникнути непіднімні з позицій бюджетного «маневру» додаткові витрати, пов’язані з додатковою інфраструктурою, як-от лінії електропередач, резервні потужності, акумулятори енергії або сховища для пального. Крім того, поява конкурентоспроможних за вартістю технологій застосування відновлюваних джерел енергії надає урядам незвичну можливість стимулювати інвестиції та зростання приватного сектору, пропонуючи умовні гарантії, а не прямі субсидії.
————————-
Наталія Резнікова, доктор економічних наук, професор, професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Володимир Панченко, доктор економічних наук, партнер консалтингової компанії KSP STRATEGIES