Я не знаю, як кого, а мене ця звістка потрясла. Жодним чином не підтримуючи їхніх висловлювань, я все ж відчуваю себе ображеним. Двоє українців раптом опиняються в товаристві таких монстрів антиєврейської пропаганди, як єгипетська ісламська партія "Мусульманське братство", президент і віце-президент Ірану.
Чесно кажучи, не віриться ні очам, ні вухам. Ці гарячі сини Сходу роками потрясають світ своїми образливими висловлюваннями на адресу євреїв і закликають взагалі стерти з обличчя землі державу Ізраїль. А тут лише дві фрази, які між іншим не є заявами партії, не несуть у собі заклику когось нищити й убивати. У цих фразах навіть не згадано дядечка Адольфа, якого з глибокою повагою згадує Ахмадінеджад. Ба навіть з ностальгією: не допрацював, мовляв, Адольф. Замало, так би мовити…
Та дивує мене й інше. Влада, таке враження, що тільки й чекала нагоди і швиденько по усіх змі розповсюдила благу вість про „свободівський” антисемітизм. Тобто українську (!!!) владу не тільки не гнітить той факт, що двоє співвітчизників потрапили до такої компанії, а вона ще й тішиться. Хоча нормальна людина і нормальна влада мала б сприйняти це, як ляпас для всього народу.
Але так уже сталося, що ляпаси українці змушені приймати від усіх, кому не ліньки. Я вже писав про те, яких страшних антисемітів ліплять з українців голлівудські фільми. Жодної ноти обурення з боку нашої влади ще не прозвучало.
А тим часом, судячи з багатьох видань, і для євреїв, і для поляків „українці були гіршими навіть за німців”. Центр Сімона Візенталя – є одним із популяризаторів цього дивовижного міфу. Але сам „мисливець за нацистами” уславився більше тим, що продовжив славетні традиції барона Мюнгавзена.
Він начебто виявив місце переховування Адольфа Айхмана, хоча це заперечує Моссад. Він же поширив вражаючу історію про те, що німці з людського жиру робили мило, „у кожному шматку” якого „був захований єврей, який міг би бути другим Фрейдом, Ейнштейном або Еріхом”.
У 1990 р. ізраїльський «експерт з Голокосту» Шмуль Краківський повідомив, що абревіатура RIF означала зовсім не «Rein jüdisches Fett» («Чистий єврейський жир”), а… «Reichsstelle für industrielle Fettversorgung» («Управління Рейху з постачання промисловості жиром»).
Бульбашка луснула, але осад лишився. І вже в наш час Інна Геббельсівна волає на шоу Шустера не тільки про мило, але й про рукавички з людської шкіри.
Але найголовніше у цій історії те, що на тій фабриці працював хто? Правильно – українці. Фабрика у Польщі, а робітники – українці. І це при тому, що сам Візенталь тієї фабрики й на очі не бачив.
Але так уже склалося, що українці для Візенталя на особливому рахунку. У 1985 р. він заявив, що дивізія “Галичина” 30. 06. 1941 р. у Львові протягом трьох днів вимордувала 7.000 євреїв! А в Канаді, мовляв, проживає 218 колишніх офіцерів-есесівців. Канадський уряд хутенько створив комісію, бо це не налазило на здорову голову. Адже відразу по війні, коли в СССР були видані матеріали про військові злочини, про цей погром не було ані слова. Та й на Нюрнберзькому процесі 1946 р. ніхто про нього не згадав. Після 22-місячної роботи комісія постановила, що не знайдено жодного (!!!) воєнного злочину скоєного будь-якою українською бойовою формацією.
Та це була не єдина фантазія Візенталя на адресу українців. У 1965 р. в журналі "Neue Berliner Illustrierte" (НДР) він розповідав, як його у липні 1941 р. у Львові арештувала українська поліція. Есесівці зігнали арештованих на площу Ринок і розставили під Ратушею поруч з порожніми трунами. А українці розстрілювали. Ополудні на церкві забили дзвони, і розстріл припинився. Черга до Візенталя не дійшла.
Тут уже брехня на брехні. Жодних розстрілів під Ратушею не могло було, бо там знаходилася комендатура Вермахту, а площа Ринок пишалася ідеальною чистотою. Труни – це взагалі якесь фентезі, бо німці навіть своїх солдат частіше ховали у плащ-палатках. Розстріли у Львові відбувалися на піщаних кар’єрах, трупи скидали у ями без усіляких трун. З того, що пише Візенталь про Львів, закрадається підозра, що його там взагалі не було.
А що він робив після утечі з концтабору? О, він був партизаном! От тільки такого партизанського загону, який він описав, і досі не виявлено.
Англійський журналіст Гай Волтерс у книзі «Лови на Зло» („Hunting Evil”, 2009) писав, що розповіді Візенталя рясніють помилками, а факти в усіх його мемуарах суперечать одні одним та не відповідають документальним свідченням. Бен Барков, директор бібліотеки досліджень Голокосту, заявив, що Візенталя можна вважати блазнем і хвальком, ба навіть відвертим брехуном.
В англійський Вікіпедії сказано: "accepting that Wiesenthal was a showman and a braggart and, yes, even a liar, can live alongside acknowledging the contribution he made"
І я от думаю. А чи не пора й нам створити свій Центр виявлення українофобів? Тим більше, що список цих поважних людей у всіх на вустах. А почесним членом цього списку варто б записати самого покійного Візенталя.