Майже рік тому в Україні пройшли місцеві вибори, які в багатьох населених пунктах підконтрольного Донбасу відбулися вперше за 10 років. Результати не викликали здивування. У кріслах очільників громад опинилися або «міцні господарники» з минулого, котрі пішли на вибори самовисуванцями чи від регіональних партій, або майже «нові обличчя», котрі, щоправда, також представляли проросійські партії. Більшість із них так чи інакше лояльна до країни-агресора, причому дехто цього й не приховував, використовуючи відповідні меседжі під час передвиборчої кампанії. Поряд із цим, у 18 об’єднаних громадах, серед яких міста Торецьк, Світлодарськ, Сєверодонецьк, Лисичанськ, а також більшість сільських ОТГ на лінії фронту, вибори не проводились із безпекових міркувань. У цих населених пунктах створили ВЦА, які розпочали роботу протягом року.
У суперечках навколо фактичного обмеження прав мешканців громад, де не відбулися вибори, часто вказують на небезпеки, пов’язані з відновленням демократичних процедур. Зокрема, ідеться про те, що до керма в прифронтових населених пунктах приходять люди, котрі мають певну ідеологічну орієнтацію. Про кореляцію між настроями населення та результатами місцевих виборів, а також про значення перегонів для розвитку навичок самоуправління й політичної боротьби можна дискутувати. Але в цьому випадку йдеться не про звичайні міста й села, а про громади, на території котрих несуть службу бойові підрозділи ЗСУ. Крім того, місцева влада дотична до формування підрозділів територіальної оборони, організації охорони стратегічних об’єктів, а також розв’язання різноманітних побутових проблем військових. Якщо лідерами таких громад будуть переважно проросійські персонажі, це може негативно вплинути на обороноздатність країни.
Читайте також: Люди за бортом
Цю думку поділяє голова Луганської обласної ВЦА Сергій Гайдай. «Я думаю, що поки йде війна, буде необхідність у ВЦА в прифронтових громадах. Ми зараз багато робимо для військових заради підтримки миру та спокою. Уявімо, що там відбулися вибори, поточна ситуація на фронті вимагає дієвої допомоги від місцевої влади, а голова чи депутати вагаються або виступають проти її надання. І я не знаю, як це відпрацьовували б керівники громад, яких би обрали на цій території», — міркує чиновник. Утім, Гайдай підкреслює, що ВЦА створюються не для того, щоб протистояти певній політичній партії: «Це просто про швидкість ухвалення певних рішень. Коли внаслідок обстрілів перебивається електромережа чи водогін, то замість того, щоб скликати сесію, пояснювати все це депутатам, котрих удалося на той момент зібрати, створювати комісію, яка б розглянула доцільність якихось дій, ВЦА аналізує проблему й швидко її усуває».
Гайдай наголошує: в демократичній країні ВЦА не можуть бути універсальним рішенням, але війна — це надзвичайна ситуація, і тут потрібні заходи, котрі засвідчили свою успішність. Щодо зміни електоральних вподобань Гайдай упевнений: треба продовжувати те, що зараз робиться на Луганщині щодня. Ідеться про розвиток культурної сфери, зміни в школах та демонстрацію прогресу в усіх сферах життя. «Через КПВВ «Станиця Луганська» проходять тисячі людей, які, потрапляючи на нашу територію, бачать зміни, — розповідає голова ВЦА. — І я не дивуюся, що «влада» з того боку прагне за будь-яку ціну, за будь-якого приводу обмежити таке пересування, бо людям, які на власні очі бачать ці зміни, складніше брехати так, як це роблять вже багато років із російських телевізійних каналів».
Намагаючись зберегти прямий державний вплив на прифронтовий Донбас через своїх представників у ВЦА, влада й цьогоріч підтвердила неможливість проведення там місцевих виборів. «Враховуючи висновки командування ООС, ГУ Служби безпеки України та Національної поліції в Донецькій та Луганській областях, за результатами робочої наради усіх відповідних відомств із питання проведення місцевих виборів, у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, що триває, Донецька та Луганська ОДА-ВЦА встановили неможливість забезпечити належну безпеку громадян та уникнути терористичної загрози під час організації та проведення перших місцевих виборів 31 жовтня 2021 року на окремих територіях Донецької та Луганської областей», — ідеться в офіційному поясненні ЦВК України, опублікованому в серпні 2021 року.
Варто зазначити, що підтримка проросійських партій на Донеччині та Луганщині справді доволі значна. Але навіть там, де керувати громадами обрали представників ОПЗЖ або депутатська більшість сформована з представників цієї партії, вони не почуваються абсолютно комфортно. Наприклад, улітку 2021 року зі скандалом склав повноваження Дмитро Верзілов, мер містечка Часів Яр Бахмутського району, який 2020 року йшов на місцеві вибори від ОПЗЖ. Усередині серпня він зібрав пресконференцію та оголосив, що, не пропрацювавши й року, подає у відставку, бо «не може виконати обіцянок, які дав виборцям». Це майже нікого не здивувало, бо Верзілов — відомий на Донеччині партійний перекинчик, який уперше дізнався про існування Часового Яру напередодні висунення власної кандидатури на пост голови цієї громади.
Несподіванкою стало те, що у своєму виступі Верзілов не нарікав на саботаж місцевих депутатів і на непідйомні проблеми громади, а звинуватив партію ОПЗЖ у брехні — і йому, і виборцям. «Я, як міський голова, і всі жителі міста стали заручниками масового обману політичних лідерів ОПЗЖ. І тому я хочу, щоб люди знали правду й не повторювали моїх помилок. Партія ОПЗЖ — це партія подвійних стандартів. З трибун, сторінок та екранів говорять одне, а насправді роблять інше… Перед виборами нам наобіцяли «золоті гори», а в результаті залишили сам на сам зі своїми проблемами, зі зруйнованим містом», — написав після звільнення Верзілов. У відповідь ОПЗЖ звинуватила його у слабкодухості та нікчемності, заявивши, що він більше не член партії.
Читайте також: Підозрілий час
Зрештою Верховна Рада призначила в Часовому Яру позачергові вибори, які мають відбутися 27 березня 2022 року. Тепер громада міста, яка стала свідком неспроможності Верзілова та почула його відверті зізнання щодо ОПЗЖ, має шанс зробити висновки й спробувати не сподіватися на невідомих персонажів із партійним брендом, а свідомо обрати ефективного керівника. Це може стати прикладом для демократичних сил усього Донбасу, які мають шанс скористатися гучними провалами та хиткістю становища ОПЗЖ і її сателітів. Зрештою, це те, що успішно практикувала й сама ОПЗЖ. Тепер таку стратегію можуть використати для того, щоб звільнити прифронтовий регіон від тотального засилля проросійських чиновників.
Але зробити це на практиці буде непросто. «Основна проблема тутешніх громад — майже повна політична неактивність та невисока політична освіченість населення молодого віку, недостатня — середнього віку. Це розуміють політтехнологи ОПЗЖ, їхня тактика працює: тотальна демагогія, обвинувачення будь-якої влади й тих, хто з нею асоціюється», — пояснив Тижню історик Валерій Богуненко, що мешкає в Часовому Яру. На думку Богуненка, об’єднання демократичних сил для протистояння ОПЗЖ у місті сьогодні малоймовірне. «Цього не вийшло ані на минулих виборах, ані навіть у межах депутатського корпусу. Інакше є високий ризик знову програти всім: зараз ОПЗЖ, імовірно, захоче тут взяти реванш. Знову виграє гречка, 200 грн, пара особистих зустрічей із громадянами похилого віку та розв’язання їхніх проблем із розрахунком на «сарафанне радіо» — міркує Богуненко. За словами історика, запровадження ВЦА на Донбасі є для держави тактичним рішенням, хоча й не найкращим зі стратегічної точки зору.
Ще одним прикладом того, як можна намагатися приборкати прихильників Росії серед керівництва прифронтових регіонів, є ситуація в Слов’янську. Нагадаємо: минулого року протистояння між міським головою Вадимом Ляхом (Опозиційний блок) та депутатською більшістю (ОПЗЖ) паралізувало місцеве самоврядування, включно з ухваленням бюджету на наступний рік (див. Тиждень, № 16/2021). Але навіть після раптової смерті голови фракції ОПЗЖ Павла Придворова, який був опонентом Ляха на виборах 2020 року, досягти згоди ексрегіоналам не вдалося. Щоб повернути місто до нормального життя, сам Лях звернувся до президента з проханням упровадити в Слов’янську ВЦА, що й зробили. Причому керівник області, як належить за законом, призначив очільником Слов’янської ВЦА того ж таки Ляха. Для тих, хто в курсі нюансів, ситуація має досить пікантний вигляд. Вадим Лях, який 2015 року йшов на місцеві вибори з гаслом «Любити Слов’янськ як Неля», був також помічений у безпосередньому спілкуванні з бойовиками, котрі окупували місто у 2014 році. Сам він стверджує, що є виключно свідком у цих справах, але вважати його щирим патріотом місцеві активісти не поспішають, обурюючись, що задля отримання посади Лях став навіть військовослужбовцем ЗСУ, що важко назвати ідейним рішенням.
Читайте також: Фасад влади
«Слов’янськ став яскравим прикладом, коли напівхворе суспільство намагаються законсервувати в саркофазі з назвою «військово-цивільна адміністрація», та ще й на чолі з паном Ляхом, який скомпрометував себе співпрацею з окупантами у 2014 році, — вважає Олександр Беліменко, депутат Слов’янської громади від партії «Європейська Солідарність». — Тільки-но на місцевих виборах з’явився плюралізм й містяни почали видряпуватися з тенет «регіоналів», як ті ж «регіонали» з київських кабінетів одразу спробували придушити таку ініціативу, розгорнувши місто в напрямі авторитаризму». Коли в Слов’янську знову відбудуться місцеві вибори — наразі невідомо, та попри обурення представників місцевої громади таке рішення обласного керівництва має певну логіку. З одного боку, ексрегіонала наділили чималими одноосібними повноваженнями, на які не можуть впливати будь-які політичні сили, а з іншого — поставили його в жорсткі рамки вертикального підпорядкування в межах обласної структури ВЦА. Усебічний контроль над чиновником дає широкий простір для зміцнення вертикалі державної влади, хоча й унеможливлює здоровий політичний розвиток громади, яка, у випадку Слов’янська, знаходиться досить далеко від лінії фронту.
Наведені вище приклади свідчать, що протистояти проросійським керівникам на підконтрольній Донеччині та Луганщині можна по-різному. Це можна робити, примушуючи до лояльності наявних місцевих лідерів, зокрема й так, як це зробили в Слов’янську, — тобто шляхом обмеження електоральних прав окремих громад до закінчення військових дій. Але очевидно, що такий арсенал не вичерпний. Можливі й тонші підходи, котрі враховуватимуть більше чинників, що зрештою впливають на електоральну поведінку населення та місцеву політичну ситуацію. Десь, як-от у Часовому Яру, треба допомагати місцевій патріотичній спільноті досягти результативного політичного об’єднання. Десь — вчасно підтримати ініціативи активної громадськості, яка згодом розвинеться до міцної команди однодумців. А десь — просто забезпечити якісний прийом українських телеканалів та обмежити доступ до російських. Усе це, можливо, не даватиме миттєвих результатів, але сприятиме більш глибоким змінам політичного ландшафту Донбасу.