Сім фестивальних фільмів загалом зняті в період з 2011 по 2013 рік, плюс один датований 1997-м – «Любовні історії» Єжи Штура, присвячені його вчителеві видатному режисерові Кшиштофу Кесльовському. І в такому вигляді – старе плюс нове – фестиваль має важливий меседж: молодь перехоплює наступництво від старшого покоління кінематографістів Польщі. А воно є невід’ємною частиною світового кінематографа. Навіть якщо не брати до уваги вихідців із цієї країни, які значною мірою сформували як студійний (Warner Bros.), так і режисерський вигляд Голлівуда (Роман Полянський, Аґнешка Холланд), польське кіно завжди було одним із найактивніших і найсерйозніших у світовому кінопроцесі.
І що особливо знаменно, фільми класиків, скажімо Анджея Вайди («Попіл») чи Єжи Кавалеровича («Фараон»), мали як мистецьке значення, так і прокатне. Зараз із метрів на доброму професійному рівні залишився чи не єдиний Єжи Сколімовський, який п’ять років тому, у свої сімдесят, спромігся зробити одну з найкращих польських стрічок 2000-х «Чотири ночі з Анною».
Та, попри це, треба сказати, що країна обрала систему «шлях молодим» – режисерам-початківцям видають гроші активніше, ніж класикам. Частково це пов’язано з новою системою фінансування, яку законодавчо там уведено 2005-го, фактично відразу після вступу 2004-го до ЄС (гроші розподіляє Польський інститут кіномистецтва). Згадана система фактично є аналогом французької, де все базується на видачі державних грантів за наявності в продюсера підтвердженої другої половини бюджету. Нині Польща щороку випускає до 40 повнометражних ігрових фільмів, і вони становлять достойну конкуренцію панівному американському кінематографу. Хоча бюджети цих стрічок варіюються від €700 тис. до €10 млн, тобто суттєво скромніші за бюджети голлівудського продукту, їм вдалося під кінець 2000-х – на початку 2010-х вибороти до 30% усіх зборів.
Понад те, саме польські фільми є лідерами тамтешнього прокату: наприклад, комедія 2011 року «Ох, Кароль 2» Пьотра Вересняка зібрала майже $11 млн – на 3 млн більше, ніж «Гаррі Поттер і смертельні реліквії: частина 2», а «Листи до М.» 30-річного словенця Мітья Окорна – $13 млн і так само на $3 млн «взули» «Піратів Карибського моря: на дивних берегах».
Та клас нової системи державної підтримки – це не тільки касові перемоги. Польські фільми справно демонструються в межах офіційних програм і Берлінського, і Каннського кінофестивалів. Причому виявляючи складні соціальні та психологічні проблеми суспільства (згадаймо цьогорічного лауреата Берлінале скандальну драму «В ім’я…» Маліожати Шумовської про ксьондза-гомосексуаліста-пияка). Та саме непрості теми роблять кіно великим, а фестивалі його лише репрезентують.