Каталізована поширенням COVID-19 криза й далі викриває вразливі місця української влади та неспроможність політиків вживати ефективних антикризових заходів у загальнонаціональних інтересах. Основні вигоди від зроблених владою нібито для порятунку економіки в умовах кризи кроків отримує переважно великий бізнес, який має вплив на ухвалення таких рішень. Програми підтримки малого та середнього бізнесу провалено, а новопризначені в уряд представники олігархів навіть публічно ставлять під питання пріоритет його підтримки.
Олігархічні монополії і далі отримують преференції завдяки держкомпаніям, решті бізнесу та навіть бюджету, тоді як державним активам відводять роль дійних корів. «Незалежні» від ОП суди один за одним ухвалюють рішення в інтересах Ігоря Коломойського — основного спонсора виборчої кампанії чинного президента, що загрожують виплатою йому коштом держави десятків і навіть сотень мільярдів гривень компенсацій.
На цьому тлі позірна активність влади в порятунку країни від кризових тенденцій дедалі більше скидається на спосіб відвернути увагу від реальних процесів та пріоритетів її діяльності.
Спочатку було оголошено про старт масштабного проекту «Велике будівництво», ініційованого Володимиром Зеленським. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль нещодавно заявив, що в рамках проекту цього року лише в дорожнє будівництво мають вкласти 100 млрд грн, що створить щонайменше 170 тис. нових робочих місць, зокрема в суміжних галузях.
Читайте також: Черговий фальстарт
Якщо проаналізувати уважніше, то йдеться про механічне включення до масштабної програми суми різноспрямованих інвестиційних проектів, які раніше й так реалізовувалися за різними статтями бюджету. Наприклад, в усій Полтавській області в рамках проекту 2020 року буде завершено будівництво та реконструкцію всього п’яти шкіл, п’яти садочків та п’яти стадіонів на весь регіон. Не збудовано з нуля, а завершено, до того ж не лише будівництво, а й реконструкцію. А загальний бюджет, виділений на ці проекти, становитиме лише 194 млн грн, зокрема з держбюджету менше як 49 млн, решта ж здебільшого з місцевих бюджетів.
Тим часом обсяг будівельних робіт лише скорочується. Зокрема, за даними Держстату у лютому — ще до запровадження карантину — будівництво інженерних споруд зменшилося на 14% порівняно з лютим 2019-го. А обсяг будівництва загалом зменшився на 4,2%.
15 квітня уряд ухвалив рішення про збільшення максимальної суми позики за програмою пільгових кредитів «5–7–9%» до 3 млн грн, розширення переліку інвестиційних цілей кредитування та можливості рефінансування під 0%. 16 квітня міністр економіки Ігор Петрашко заявив, що оновлена програма дасть підприємцям змогу отримати до 35 млрд грн, і «якщо будемо бачити, що потреби більші, то суму підвищуватимемо».
Однак насправді програма була недоступною для бізнесу навіть за старих суворіших умов. Зокрема, за даними Мінфіну, станом на 24 квітня подано 17 348 заявок на 11 млрд грн, але видано лише 369 кредитів на 0,23 млрд грн. За понад місяць — з 16 березня — було подано майже 3 тис. заявок на 1,5 млрд грн. Однак видано лише 169 кредитів на 110 млн грн. Якщо припустити, що програму реалізовуватимуть у тому самому темпі, що й зараз, то пільгові кредити отримають у найкращому разі кілька тисяч підприємців і буде створено не більше як 10 тис. робочих місць. А це ніщо на тлі як потреб економіки, так і того інформаційного шуму, який здійснюють представники влади довкола цієї програми. Хіба що у владі готують пул своїх підприємців, які отримають зелену вулицю на мільярди в обмін на відкати або інші прояви лояльності?
Не виконуючи нормально навіть уже чинної програми, в уряді вирішили запустити ще одну — «Нові гроші» — для тих людей, які повернулися з-за кордону. Тут теж ідеться про пільгові кредити зі ставкою до 3% та відстрочкою сплати тіла кредитів.
На тлі проваленої програми кредитування реального сектору обережно слід сприймати і намір НБУ розширити доступність рефінансування для банків. З одного боку, уже знижено до 8% ставку рефінансування — це справді низький як для України рівень на тлі політики дорогих грошей, яка проводилася впродовж останніх десятиліть. Рефінансування надаватиметься строком на один — п’ять років на тендерах, перший із яких відбудеться уже 8 травня й надалі відбуватиметься щотижня. Обсяги кредитів, запевняють в НБУ, залежатимуть лише від розміру застави, що нададуть банки, водночас перелік активів, які можуть нею слугувати, суттєво розширили.
Однак залишається відкритим питання, чи дійдуть ці кошти до виробника й чи простимулюють створення та збереження робочих місць і збільшення виробництва, чи залишаться тільки у фінансовій сфері й підштовхнуть до спекуляцій на валютно-фінансовому ринку. Поки що країна платить високу ціну за спекуляції з ОВДП попереднього року, стосовно чого ще торік застерігав Тиждень. Зокрема, за даними заступника голови НБУ Олега Чурія, регулятор уже витратив понад $2 млрд резервів на утримання гривні від різкої девальвації. Щоб спекулянти зуміли вивести вкладені торік кошти за прийнятним курсом?
Занепокоєння викликає і повідомлення заступниці голови Офісу президента Юлії Ковалів про те, що в ОП підготували законопроект про «інвестиційних нянь» і готуються внести його найближчим часом до парламенту. Вона заявила, що законопроект покликаний розширити коло інвесторів, які можуть зацікавитися Україною як країною для капіталовкладень, а також передбачає можливість міжнародних арбітражів в інтересах іноземних інвесторів.
Читайте також: Вікно можливостей навстіж
На ділі це означатиме, що замість створення загальних і рівних умов для ведення бізнесу й гарантій права власності для українських підприємців у країні створюватимуть преференційні умови для обраних інвесторів із середовища іноземного бізнесу. А країна дедалі більше дрейфуватиме в бік бананової республіки з поділом на привілейованих «білих» людей та обмежених у правах «туземців» з усіма руйнівними наслідками для економіки та перспектив розвитку.
Тим часом через обмеження на діяльність дрібних торгівців країною прокотилася хвиля протестів, які охопили Житомир, Тульчин та Бершадь на Вінниччині, Тернопіль, Чернівці, Хуст на Закарпатті, Кам’янець-Подільський на Хмельниччині, Полтаву, Кам’янське на Дніпропетровщині, Запоріжжя та Мелітополь, Одесу, Херсон, Краматорськ на Донеччині. З проханнями переглянути карантинні обмеження вже виступили міські голови Івано-Франківська та Львова.
І лише під тиском Зеленський змушений був закликати до припинення обмежень на роботу ринків. Відтак в уряді оперативно ухвалили рішення про відновлення з 1 травня їх роботи. Однак і такі рефлекторні рішення свідчать про відсутність стратегії та нездатність влади проводити цілеспрямовану виважену політику. Хто відповість на запитання, чому «Епіцентру» працювати можна, а дрібним торгівцям ні? Аналогічна ситуація і з діяльністю закладів громадського харчування.
Паралельно уряд вдається до малоефективних популістських, а також низки адміністративно-обмежувальних кроків, які можуть більше нашкодити, ніж принести користь.
Серед перших насамперед слід виділити рішення про продовження регулювання цін на газ для населення до 1 липня 2020 року та теплокомуненерго до 1 травня 2021 року, підвищення із 650 до 1000 грн мінімальної виплати з безробіття, разову виплату 1 тис. грн пенсіонерам у квітні, а також виплату «на період карантину та на місяць після його скасування» допомоги ФОП 1–2 групи на дітей до шести років (1779 грн) та від шести до десяти років (2218 грн), яку, за оцінками уряду, мають отримати близько 300 тис. дрібних підприємців.
Продовження адміністративного регулювання цін на газ, яке мало завершитися 1 травня 2020 року, здатне створити проблеми в переговорах з МВФ і водночас не має жодного сенсу з погляду інтересів громадян. Виникає й питання про те, чому у квітні пенсіонерам потрібна була додаткова тисяча, а у травні чи червні вже ні. Також цікаво, чому у владі вирішили, що на дітей ФОП, старших від шести років, потрібно більше, ніж для молодших від цього віку, а от старшим за десять років не потрібно вже нічого. Нарешті такі фрагментарні рішення не розв’язують головної проблеми — підтримки державою родин самозайнятих громадян і ФОП, які втратили засоби до існування через уведені урядом обмеження. Так само як мінімальні виплати з безробіття неадекватні реальному рівню видатків для виживання.
Читайте також: Як піаряться на пандемії українські політики
Щоб зрозуміти обмеженість заходів українського керівництва на підтримку вітчизняної економіки, досить порівняти їх навіть не з масштабними програмами у США чи ЄС, які вимірюються трильйонами чи сотнями мільярдів доларів або євро відповідно. Є приклад південного сусіда — Туреччини, дещо багатшої та справді вдвічі більшої від нас, але загалом зіставної економіки. Тамтешній уряд на підтримку економіки в умовах пандемії виділив 200 млрд лір, що за нинішнім курсом еквівалентно майже $29 млрд. Це майже в 15 разів більше, ніж передбачає спецфонд українського бюджету, який до того ж спрямовується не лише на підтримку економіки, а й на фінансування власне медицини.
У владі не розуміють природи економічних проблем, із якими зіткнулася Україна. Не йдеться про кризу перевиробництва чи безробіття через відсутність попиту на продукцію, яка виробляється. Тому намагання створювати штучні робочі місця в укладанні бруківки, як це пропонує Шмигаль, чи нарощуючи будівництво доріг, тобто копіюючи заходи «Нового курсу» Рузвельта часів Великої депресії, свідчить про спроби влади некритично мавпувати заходи, актуальні в зовсім інших умовах.
Кризу української економіки ще до пандемії спричинили зовсім інші фактори. Перед усім це зниження конкурентоспроможності українських галузей із високою доданою вартістю в умовах безконтрольного напливу імпорту за одночасної закритості для неї ринків більшості торговельних партнерів. А уже лише потім йде зупинка діяльності низки галузей економіки через карантин.
Ці чинники не можуть бути нівельовані через створення додаткового попиту завдяки будівництву доріг чи укладанню бруківки. Понад те, зароблені в цих сферах кошти будуть знову витрачені на імпорт. Як і частина засобів виробництва, що також будуть завезені з інших країн. А а оплата усього цього шляхом збільшення зовнішньої заборгованості збільшить державний борг і залежність України від умов, які виставляють міжнародні фінансові кредитори, та ще більше обмежить можливості для самодостатності фінансової системи й суверенітету в ухваленні рішень щодо економічної політики. Зашморг імпорто- та кредитозалежності лише затягуватиметься.