Економічна ситуація у так званих ЛНР і ДНР із кожним місяцем погіршується, попри фінансову допомогу, яку Кремль надає окупаційним адміністраціям. Розвал економіки Донбасу, який стався після відомих подій минулого року, не був несподіванкою. Сумну долю промисловості, що лишилася на окупованій території, передрікали з перших днів протистояння на Сході України. Невизнаний статус та воєнні дії не залишали іншого шляху, окрім як обвальне падіння в прірву анархії та розрухи.
Однак для жителів підконтрольних проросійським бойовикам міст криза, що охопила «ДНР» і «ЛНР», усе ж стала неприємним сюрпризом. Прихильники Росії традиційно воліють вірити не фактам і цифрам, а тим тезам, які більшою мірою апелюють до емоцій, ніж до здорового глузду. Тому брехливі обіцянки популістів, що гарантували Донбасу автоматичне процвітання відразу після відокремлення від України, попри очевидну фантастичність, були сприйняті абсолютно не критично, у той час як будь-які розмови про згубні наслідки сепаратизму оголошувалися провокаціями та відкидалися.
Ірраціональна віра в те, що «Росія нам допоможе», а «Путін своїх не здасть», зміцнилася в умах багатьох жителів Донбасу настільки, що в якийсь момент повністю витіснила логіку. Зрозуміти людей можна. Завжди хочеться вірити в краще, а зайві знання приносять зайвий сум, тому від них легше відмахнутися, як від настирливої комахи. Проте змінити реальність таким чином неможливо. І коли невідворотний розвал економіки все ж таки настав, населення окупованої території охопило неминуче розчарування.
Читайте також: Непримиренні суперечності
Офіційної статистики з окупованого Донбасу, яка могла б претендувати на об’єктивність, на жаль, немає. Однак настрої донеччан і луганчан загалом змінюються досить помітно. І приховати цей факт важко.
На підприємствах, підконтрольних бойовикам, зупиняється виробництво й зростають борги із зарплат. Промисловість окупованих районів втратила ринки збуту та можливості отримувати сировину й комплектуючі. Власники бізнесу ламають голови над тим, як вивезти обладнання із захоплених
бойовиками територій до України чи Росії.
У соціальних мережах жителі шахтарських міст в один голос скаржаться на обман. Незважаючи на те що гірники справно видають вугілля на-гора й виконують ті плани, які встановили їм ватажки «ДНР» і «ЛНР», зарплати на шахтах не виплачують чотири — вісім місяців. При цьому видобуте вугілля цілком успішно продається як у Росії, так і в Україні, а отже, у Донецьк і Луганськ надходять живі гроші. Куди вони діваються й чому шахтарі змушені потерпати від безгрошів’я, не зрозуміло. «Міністри» не здатні пояснити цей феномен. Утім, «міністрами» їх дедалі частіше називають виключно в іронічному контексті. Відверто кримінальна сутність людей, які захопили владу в регіоні, тепер обговорюється досить відкрито. Та навіть полум’яні прихильники незалежного Донбасу часто визнають, що призначені московськими кураторами керівники «республік» займаються банальним грабунком. Стримувати протестні настрої, що зростають у народному середовищі на тлі економічного занепаду й безперспективності економічного та політичного становища, ватажкам «ДНР-ЛНР» стає дедалі складніше, тому для приборкання хвилі народного гніву була обрана оригінальна тактика. Окупаційна адміністрація не заперечує самого факту розвалу економіки на підконтрольних їй територіях, однак звинувачує в цьому чомусь олігарха Курченка, який із 2014 року проживає в Росії. Зусиллями місцевої пропаганди Курченко поступово перетворився на демона, підступами якого пояснюють усі проблеми: від дефіциту бензину до зупинки виробництва на Харцизькому трубному заводі, що належить Рінату Ахметову.
Під час мітингу, який кілька днів тому відбувся в Харцизьку, робітники заводу змушені були тримати плакати з гаслами «Курченко, геть з Донбасу». При цьому мало хто міг пояснити, у чому саме полягає вина олігарха, якого вже немає на Донбасі майже два роки. Справи трубного заводу, що належить компанії «Метінвест», справді погані. В умовах чорної дірки, на яку перетворилася окупована частина Донецької області, він не може вести економічну діяльність та відправляти свою продукцію на експорт. Для підприємства це означає зупинку й закриття. Однак Курченко навряд чи може якось вирішити проблему в ситуації, що склалася. Причиною загибелі заводу став сам факт існування «ДНР».
У Харцизьку стверджують, що обладнання ХТЗ поступово демонтується і в майбутньому частина виробництва буде просто знищена, а решта вивезена до Росії.
Робітники заводу збираються їхати працювати до Підмосков’я, де вже діє схоже виробництво. Один із найбільших заводів Донбасу, який колись був для Харцизька містоутворюючим підприємством, схоже, доживає останні дні. Що буде з містом після його ліквідації та розграбування, важко уявити.
Читайте також: Газовий колапс «ДНР»
Ще одним ударом по агонізуючій економіці Донецького регіону стала раптова бензинова криза. Те, що на окупованій території раптом зникнуть ПММ, не могли спрогнозувати навіть песимісти, які спочатку не вірили в успіх російської авантюри в Луганську та Донецьку. Загальна ділянка кордону «ЛНР-ДНР» та РФ, яку не контролює Україна, здавалося, від самого початку виключала будь-яку можливість блокади окупованої території. На відміну від Криму відрізати Донбас від поставок із Росії неможливо. Однак російський бензин чомусь раптом став на Донбасі надзвичайно рідкісним товаром, ціни на нього різко підскочили, а до заправок вишикувалися довгі черги
автомобілів.
Бензинова криза розтяглася на три тижні, і досі не відомо, коли ситуація повернеться в нормальне русло. Виразних пояснень такої раптової блокади від дружніх росіян не чути, і від цього автомобілістів у чергах переповнюють відчай і злість. Очевидно, що дефіцит створений штучно і йдеться про боротьбу за ринки окупованих територій між кримінальними угрупованнями, які контролюють Луганськ і Донецьк.
Розпалює народний гнів і знаменита митниця на кордоні «ЛНР» та «ДНР». До війни жителям Луганська й Донецька навіть у кошмарному сні не могло привидітися, що колись вони стануть громадянами різних країн, а між Дебальцевим та Алчевськом проляже кордон. Але сьогодні цей абсурд став реальністю, і за право провезти блок сигарет із Зоринська в Єнакієве тепер необхідно платити данину бойовикам, які охороняють «кордон».
Навряд чи це хоч якось співвідноситься з ідеєю «Новоросії» від Одеси до Луганська, яку так гаряче втюхували довірливим обивателям провокатори під час «русской вєсни».
Гроші, які сьогодні виділяє Росія на підтримку бойовиків у Луганську й Донецьку, поки що стримують майбутню гуманітарну катастрофу. Але вони точно ситуацію не рятують. Мертве виробництво за допомогою таких ін’єкцій оживити не вдасться. До того ж не зрозуміло, як довго зможе надавати таку допомогу сама Росія, де також поглиблюється економічна криза.
Читайте також: Розслідування злочинів Гіркіна і Ко: саботаж на всіх рівнях
Відсутність хоч якоїсь реальної стратегії щодо запуску економік підконтрольних бойовикам територій робить перспективи проектів «ЛНР» і «ДНР» нікчемними. Якщо так піде далі, на окупований Донбас чекає голод. Щоправда, ватажків бойовиків цей факт, схоже, анітрохи не турбує. Вочевидь, вони так само передбачають майбутній неминучий крах їхнього проекту, як свого часу передбачив неминучий крах МММ Сєрґєй Мавроді, тож дбають вони лише про те, щоб викачати з підконтрольної території якомога більше ресурсів і коштів.