Минулої суботи з’явилася несподівана звістка про відставку однієї з найбільш зловісних та демонізованих персон російської влади Владіслава Суркова. Останніми роками він не обіймав офіційних високих посад і числився помічником президента РФ. Однак специфіка російської влади така, що прізвище означає куди більше, ніж посада. І Сурков не виняток. Він відповідав за роботу на українському напрямі, а також був куратором підконтрольних Росії маріонеткових утворень «ДНР» та «ЛНР».
Про відхід Суркова з державної служби повідомив один із його соратників директор Центру політичної кон’юнктури Алєксєй Чєснаков. «У зв’язку зі зміною курсу на українському напрямі В. Сурков пішов із державної служби. У найближчий місяць він займатиметься медитацією. Після цього обіцяв повідомити причини ухваленого ним рішення та про подальші плани», — написав Чєснаков. Цікаво, що сам Сурков жодних заяв не зробив. Утім, як відомо, він вважає за краще триматися в тіні, з пресою спілкується вкрай неохоче.
Читайте також: Десь посередині
Офіційного указу Путіна наразі немає, але Чєснаков підкреслив, що рішення Сурков уже прийняв і міняти його не буде. За інформацією російського видання «Коммерсант», тепер куратором українського напряму буде Дмітрій Козак, якого після недавніх перестановок в уряді призначили заступником голови АП Росії. Для Козака ця сфера не нова. Торік він разом із помічником президента України Володимира Зеленського Андрієм Єрмаком займався підготовкою обміну полоненими. Крім того, досить довго працював і з ОРДіЛО. Опікувався роботою створеної наприкінці 2014 року міжвідомчої комісії з надання гуманітарної підтримки постраждалим територіям південно-східних районів Донецької та Луганської областей.
У чому полягає та сама «зміна курсу» на українському напрямі, про яку повідомив Чєснаков, поки що незрозуміло. Не можна навіть стверджувати, що Сурков вирішив піти саме з цієї причини. Можливо, причина насправді зовсім інша. Адже, як відомо, російська влада дуже закрита. І про процеси, які в ній відбуваються, ми знаємо дуже мало. Назовні просочується мінімум інформації. І навіть ця інформація зрештою тоне у величезній кількості фейків, чуток і домислів. За однією з версій, жодної зміни курсу щодо України в Кремлі не відбулося, а причиною відставки Суркова стало його небажання працювати з Козаком, якому передали частину функцій. У будь-якому разі очікувати різкої зміни російської політики щодо України не варто. Як показує практика, у новітній історії російсько-українських відносин змінювалися тільки методи Москви, а цілі завжди лишалися ті самі.
Після появи новини про відставку Суркова ціла низка експертів уже висловила припущення, що в Кремлі вирішили налагодити конструктивну співпрацю з українською владою й потихеньку злити «ЛДНР». І завдання Козака начебто якраз і полягатиме в м’якому забезпеченні цього процесу. Однак повний відступ росіян із Донбасу видається вкрай малоймовірним, а нормалізація ситуації в ОРДіЛО та повноцінна реінтеграція цієї території навряд чи можлива.
Читайте також: Маркери неінтеграції
Дмітрій Козак не є темною конячкою. Це відомий чиновник, який багато років працює на високих посадах. Його підходи та методи роботи добре зрозумілі на прикладі Молдови. Там він ще у 2003 році намагався врегулювати придністровський конфлікт через федералізацію. Цікаво, що тоді Козак також обіймав посаду заступника голови Адміністрації президента РФ. Тож через 17 років фактично повернувся на своє старе місце. Запропонований ним план дістав назву «меморандум Козака». Молдова мала стати «асиметричною федерацією», у якій особливий статус повинна була здобути не тільки невизнана «ПМР», а й крихітна Гагаузія. Для них передбачалося право блокувати небажані законопроекти Кишинева. Згідно з меморандумом Молдова мала стати нейтральною державою, а також дозволити Росії розташовувати в Придністров’ї свої військові бази. Тодішній президент Молдови Владімір Воронін спочатку демонстрував готовність підписати документ, проте в підсумку відмовився. І пояснив це тим, що меморандум фактично написаний в інтересах невизнаного Придністров’я і становить загрозу національним інтересам його країни.
Як показує цей приклад, за довгі роки методи Росії не надто змінилися. Розв’язана східним сусідом війна на Донбасі має фактично ті самі цілі, що й меморандум Козака. Путін та його оточення, очевидно, просто не здатні згенерувати інші ідеї й застосовують щодо непокірних сусідів однакові методи. Тож сподіватися на злив Донбасу Україні не варто. Принаймні сепаратистів із «ПМР» після невдалої спроби федералізації Молдови Росія підтримувати не перестала. І незабаром це невизнане утворення відзначить свій 30-річний ювілей.
А ось на внутрішні процеси в ОРДіЛО та долю окремо взятих колабораціоністів, які сьогодні беруть участь в управлінні цією територією, перестановки в Кремлі, напевно, вплинуть. Зокрема, вже ведуться розмови про можливу заміну креатур Суркова — керівників «республік» Дениса Пушиліна та Леоніда Пасічника.
Читайте також: На манівцях реінтеграції
Не секрет, що нинішні лідери «ЛДНР», на відміну від ватажків першої хвилі, не є польовими командирами. Вони не брали участі в бойових діях та опинилися на своїх місцях не завдяки особливим лідерським якостям, а лише тому, що влаштовували Суркова й були затверджені на цю роль особисто ним. Без підтримки останнього авторитет Пушиліна й Пасічника тяжіє до нуля, отже, новий куратор ОРДіЛО, ймовірно, шукатиме їм заміну.
У зв’язку з цим у стані недругів Пушиліна та нинішньої правлячої в «ДНР» команди вже намітилося певне пожвавлення. У соцмережах та опозиційних Telegram-каналах радісно пишуть про паніку та сум’яття в Донецьку після звістки про відставку Суркова й пророкують крах корупційних схем, що були збудовані його підопічними. Останнім часом економічна ситуація в ОРДіЛО значно погіршилася, про що Тиждень уже не раз писав. Однак навряд чи винні в цьому корупція та погані управлінські якості окремих чиновників. Головна причина занепаду — невизнаний статус і неможливість нормального розвитку захоплених Росією районів Донецької та Луганської областей. У межах нелегальних злочинних утворень просто нереально знайти якісних менеджерів, яким вдалося б навести там лад. А оскільки легалізувати «ЛДНР» навряд чи вдасться, заміна окремо взятого Пушиліна на фігуру такого самого штибу не приведе до суттєвих змін.
Хоч кого в Росії поставлять на український напрям, хоч кому доручать курирувати «республіки», доки головну посаду в Кремлі обійматиме Владімір Путін, сподіватися на радикальні зміни в зовнішній політиці не варто. А Путін, як відомо, йти не тільки не збирається, а й, навпаки, розмірковує над тим, як лишитися біля керма довше.