Економічна криза посилює позиції лівих на європейському континенті. Поки французький президент Ніколя Саркозі шукає шляхи виведення країни з кризи, французькі ліві отримали шанс мобілізувати своїх прихильників та відплатити за минулі поразки. 29 січня на масові демонстрації вийшло близько 2 млн французів, наступний етап загальнонаціональної акції протесту – 19 березня.
30-річна Сесіль, пробувши півроку безробітною, в жовтні минулого року знайшла роботу на інтернет-сайті, присвяченому жіночим проблемам. Контракт мав тривати три місяці. Але за два тижні після початку роботи її викликали в кабінет відповідального за кадри. «Він заявив, що через кризу компанія втратила близько половини реклами, і сайт закривають. Я опинилася на вулиці разом зі своїми шістьма колегами», – скаржиться жінка.
Загальна кількість безробітних у Франції зросла за минулий рік на 8,2%. Проте, як запевняє науковий співробітник Інституту економічних та соціальних досліджень (IRES) Крістіан Дюфур, «криза, схоже, зачепила Францію менше, ніж її європейських сусідів. Безробітні тут відносно краще захищені різноманітною допомогою, ніж за найближчим кордоном. Крім того, 20% зайнятих працюють у державних органах і тому застраховані від звільнень».
План Обрі проти плану Саркозі
За прогнозами, французький ВВП цього року зменшиться щонайменше на 1%. Торік на початку грудня Саркозі презентував план порятунку економіки на €26 млрд. На думку французів, цього недостатньо: від 59% до 66% опитаних висловлюють незадоволення діями президента, який є представником правлячої партії UMP («Союз за народний рух»). Саркозі спробував перехопити ініціативу, оголосивши про додаткове вливання €2,5 млрд, які нібито підуть на підвищення купівельної спроможності населення.
Головна опозиційна сила – Соціалістична партія – негайно завдала удару у відповідь. «Країна, на жаль, не має плану оздоровлення, який був би гідний її імені», – рубонула перший секретар соцпартії Мартін Обрі. Соціалісти оприлюднили власний проект пожвавлення економіки. Він обійдеться державі в €50 млрд, тобто майже вдвічі більше, ніж запропонований Саркозі.
Цей план подають як збалансований між споживанням та інвестиціями, він також передбачає контроль за звільненням працівників. «Ми гадаємо, що компанії, які позбуваються персоналу й водночас розподіляють прибутки серед акціонерів, не мають отримувати жодної допомоги від держави. Треба припинити тринькати державні гроші!» – вважає Льєм Гуанґ Нґок, викладач економіки і член національної ради Соціалістичної партії.
Зірковий час Безансно
Соціалісти, проте, не є монолітною політичною силою. Партію вже кілька місяців розхитує зсередини суперечка між двома «сильними жінками». З одного боку, це нинішній керівник соціалістів Мартін Обрі, яка походить із лівого крила партії. З іншого – Сеґолен Руаяль, яка більш схильна до центристської політики. Саме розгром Руаяль на останніх президентських виборах залишив порожнечу на лівому крилі французької політики.
Відтак «золоту акцію» отримує лідер крайніх лівих Олів’є Безансно, який щойно очолив Нову антикапіталістичну партію (НАП). Цей 34‑річний листоноша не новачок у політиці, хоч і з’являється на людях у джинсах та кедах частіше, ніж у костюмі з краваткою. 2002 та 2007 року він уже брав участь у президентських виборах від Комуністичної революційної ліги і забезпечив цій партії найкращий результат за всю її історію. «Нові антикапіталісти неодмінно скористаються харизмою Безансно. Це людина з вулиці, якій більше подобається брати участь у демонстраціях, аніж у дискусіях за столом переговорів», – аналізує Дюфур. Як свідчать опитування, в останні тижні рейтинг громадського схвалення його дій сягнув 50%!
Офіційно зареєстрована 6 лютого партія налічує близько 10 тис. членів, серед яких правозахисники, колишні члени й симпатики Комуністичної партії та Зелених. У своїх засадничих деклараціях НАП захищає соціалізм зразка ХХІ ст. «Нова модель, безумовно, підтримує головну мету соціалізму – віддати владу трудящим, але також враховує нові проблеми: екологічні виклики, права меншин, виклики демократії, – уточнює П’єр-Франсуа Ґрон, один із засновників партії. – Ми прагнемо винайти нову модель, яка поривала б із тим, що було пов’язано з радянським блоком у минулому і наслідками цього зв’язку».
Грецький синдром
Французькі нові антикапіталісти мають чимало послідовників. Криза світової економіки сприяє зростанню популярності нових лівих на континенті. Особливо ця тенденція відчутна на Півдні Європи, де найбільше від хронічного безробіття потерпає молодь. В Іспанії та Італії людей віком від 20 до 30 років називають поколінням 1000 євро (у Греції – поколінням 600 євро), оскільки більш високооплачувану роботу молодим людям знайти дуже важко. Щоб вижити, навіть випускникам університетів доводиться погоджуватися на низькокваліфіковану роботу у сфері послуг або задовольнятися тимчасовими контрактами без жодних гарантій постійного працевлаштування.
Розчарована молодь поповнює лави ультралівих угруповань, популярність яких зростає. На парламентських виборах 2004 року коаліція радикальних лівих SYRIZA здобула у Греції 3,3% голосів. Зараз опитування свідчать, що її підтримують 20% громадян країни.
Європейські ліві перебувають у постійному контакті. Коли торік у грудні поліцейський застрелив 15‑річного школяра в Афінах, заворушення негайно перекинулися на інші європейські країни та навіть Туреччину. В Євросоюзі цю тенденцію вже назвали грецьким синдромом і уважно відстежують настрої молоді.
Та доки в європейських країнах зростатиме безробіття й падатимуть економіки, гасла нових лівих приваблюватимуть молодь. 30-річна парижанка Сільвіан вступила у французьку НАП, бо вона підтримує ідею солідарнішого світу та відмову від капіталізму. «Нинішня криза – беззаперечний доказ нестабільності та небезпеки цієї моделі економіки. З НАП ми вступаємо в новий період боротьби», – пояснює вона свій вибір.