Богдан Буткевич журналіст Тижня

Лівий фронт

Політика
3 Червня 2016, 12:50

Нещодавно Тиждень знайомив читачів із новим інструментом російської п’ятої колони — так званим Інститутом миру, на основі якого планується створення цілої мережі впливу на громадсько-політичне життя країни. І процес відбувається досить швидко з огляду на загальну ставку Кремля на розвиток, точніше перезавантаження та реінкарнацію, лівих рухів і громадських організацій, які, за задумом московських кураторів, у збіднілій та розбурханій країні мають перетворитися на надійний інструмент обстоювання інтересів окупанта під вивіскою боротьби за соціальну справедливість та мир.

Отже, нагадаємо, що з лютого 2016 року в Києві існує й вже активно проявив себе в сакральну для російського агітпропу дату 9 травня так званий Інститут миру (див. Тиждень № 17/2016), який очолюють колишні регіонали, як-от екс-міністр іноземних справ в уряді Азарова Леонід Кожара, екс-прокурор Горлівки та голова Головного слідчого управління СБУ під час Майдану Максим Ленко, екс-прокурор у Севастополі з Донеччини Дмитро Мороз. Одна з вдалих акцій згаданої організації — «Безсмертний полк», у якій взяли участь кілька тисяч людей у Києві та Одесі.

Читайте також: Мирна диверсія

Прикметно, що до цієї тусовки належить досить багато людей, які мають не лише ліві погляди, а й багаж співпраці із колись могутньою СПУ Олександра Мороза. І це аж ніяк не випадково. Адже саме залишки та породження згаданої структури й цікавлять московських кураторів. Річ у тім, що там, у Москві, за інформацією джерел Тижня в «Інституті миру», вирішили: настав час відтворювати й суто політичні елементи впливу. Тобто, простіше кажучи, легальну політичну партію, яка має бути цілком підконтрольною РФ і при цьому надсилати легкотравні для неперебірливого електорату меседжі. Є вже навіть приблизна назва: «Розумна сила» або «Наша сила», а також нехитрий набір слоганів а-ля «підвищимо пенсії», «миру мир», «вдаримо високими тарифами по бездоріжжю» тощо. Знову ж таки, за інформацією нашого інсайдера, вже буквально на кілька перших місяців партійної роботи виділяються досить серйозні кошти — близько $400 тис., що цілком зіставно з витратами провідних українських партій на відповідні терміни.

І треба сказати, що за другу половину травня «мироносці» значно просунулися на шляху створення політичної структури. Так, за наявною в нас інформацією, вже куплена відповідна партія-«пустишка», зареєстрована в Міністерстві юстиції торік. Але далі постає питання партійного активу, який тепер, на відміну від старих-добрих часів, коли Москва майже безконтрольно розкидала гроші, треба мати реальний, а не тільки на папері. От куратори й звернули увагу на уламки старих соціалістів, які колись були чи не найдієвішою та найрозгалуженішою партійною структурою в країні. Тільки одна проблема — як підім’яти під себе цих людей?

За підтримки Москви ліві партії та рухи найближчим часом спробують повернути втрачені позиції, не забуваючи про інтереси своїх кремлівських патронів

І тут ми повертаємося до одного з очільників «мироінституту» Леоніда Кожари, вірного багнета Януковича. У цієї людини взагалі чималий послужний список. Свою кар’єру він розпочав як науковий співробітник Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Потім була довга й вірна служба Леонідові Кучмі на різних дипломатичних посадах, вінцем якої стала посада керівника Головного управління з питань зовнішньої політики АП. Коли грянув перший Майдан, Кожара опинився поза справами. Та ненадовго: швидко знайшов собі прихисток у Партії регіонів. 2007-го став ще й фігурантом розслідування контррозвідки СБУ, коли сфотографував наказ тодішнього керівника Внутрішніх військ Кіхтенка про введення додаткових підрозділів ВВ до Києва під час політичної кризи й показав його працівникам німецького посольства. Щоправда, справа була похована через політичний тиск згори.

Ну й, нарешті, у другому уряді Азарова наш «достойний» діяч стає міністром іноземних справ, під чиїм омофором проходила остаточна підготовка РФ до агресії. Чому ми згадали про цього персонажа? Бо зараз він є одним із лідерів такої собі партії «Соціалісти», новотвору екс-членів СПУ Мороза взірця 2015 року. Партію, за чутками, фінансово підтримує Андрій Клюєв, високопосадовець часів Януковича. До неї входять також екс-нардеп від ПР Олексій Плотніков, екс-лідер молодіжної організації СПУ Євген Філіндаш та ще багато партійців, які вийшли з уже майже мертвої Соцпартії. Присутність Олександра Мороза на їхньому установчому з’їзді свідчить і про підтримку з його боку. А керував «Соціалістами» до недавнього часу Василь Цушко.

І от буквально днями в цій партії відбувся переворот: Цушка зняли, а керувати буде відтепер Кожара. Саме «Соціалісти» й мають стати головним джерелом партійного активу, а може, навіть і фундаментом для нової лівої партії, на яку робитиме ставку Москва. Кожара повинен стати її інтелігентним обличчям, тоді як згаданий Філіндаш — мозком і рупором. А «Інститут миру», з якого ми розпочали нашу розповідь, має стати громадським крилом цього каналу впливу на громадсько-політичну ситуацію в Україні. Плани в «Соціалістів» якнайширші: і взяти участь у найближчих парламентських виборах, і підім’яти під себе бренд СПУ, і якнайбільше намагнітити на себе лівих організацій та угруповань. Зокрема, у планах координація з ПСПУ Наталії Вітренко. Прикметно, що в «Безсмертному полку» під своїми прапорами пліч-о-пліч брали участь і вітренківці, і «Соціалісти», і «мироносці».

Читайте також: "ЛНР-ДНР": два роки невизначеності

Звичайно, вказана схема далеко не єдина. Так, уже з минулого року діє «Інститут правової політики та соціального захисту» — ще один проект із лівацьким бекграундом на чолі зі скандальною екс-депутаткою від Партії регіонів Іриною Бережною. Вона відома своїми українофобськими заявами на російському телебаченні, за котрі, як водиться, жодним чином не відповіла. На рахунку в цього «Інституту» кілька виграних судів щодо незаконності невиплат пенсій та соціальних виплат Україною на окупованій території ОРДіЛО, а також постійна критика ЗСУ та української влади в кращому стилі кремлівської пропаганди. Це трохи інша фаланга п’ятої колони, адже представляє крило саме колишньої ПР. Однак, за інформацією Тижня, Бережна й «мирна» тусовка перебувають у досить тісному контакті та координації. Що й не дивно: РФ не хоче повторити свої помилки 2014 року, коли у вирішальний момент виявилося, що реальних каналів впливу немає, агентура роз’єднана, а гроші розкрадені. І тоді довелося використовувати армію та диверсантів.

У лівацьких колах ходять вперті чутки про те, що друге дихання може дістати й проект створення профспілки з антиолігархічною риторикою. Мета — під егідою боротьби за права робітників створювати, так би мовити, силовий блок лівого руху. Подейкують, що на цю роль московські куратори розглядають Олега Верника, лідера так званої незалежної профспілки «Захист праці». Щоправда, про цього діяча його ж колеги з лівацького сайта «Ліва справа» пишуть: «…Профспілка (Верника) брала участь у трудових конфліктах між менеджерами підприємств у різних регіонах. Профспілка на підприємстві використовувалася як інструмент у боротьбі за контроль над підприємством з боку різних груп інтересів в Адміністрації». Його також звинувачували у зв’язках із Віктором Медведчуком. Має цей діяч у своєму активі й директорство в так званій Міжнародній організації зі спостереження за виборами CIS-EMO з центральним офісом у Москві. Тож досвід співпраці з Кремлем справді є. Як, до речі, й із Соціалістичною партією: Верник колись намагався очолити її молодіжну організацію.

Читайте також: Місто Орджонікідзе: з "міра совєтского" в "русскій мір"

Наостанок згадаємо й про заборонену КПУ на чолі з Петром Симоненком, яка сьогодні має назву «Лівий рух». Цього діяча теж не варто скидати з шальок терезів, адже в нього й досі чималий медійний ресурс, зокрема телеканал «Гамма», сайт «Голос» тощо, а також людський ресурс. Подейкують, що між «мирною» тусовкою та ним достатньо напружені стосунки, адже вони є прямими конкурентами в освоєнні московсько-«сімейних» грошей, що виділяються на проросійську діяльність.

Як бачимо, ліві рухи та партії так і лишаються в Україні зоною впливу РФ. І кілька років післяреволюційного мовчання аж ніяк не означають, що вони зникнуть із політичної арени. За підтримки Москви ці сили найближчим часом спробують повернути втрачені позиції, не забуваючи про інтереси своїх кремлівських патронів.