Одразу після вибуху в Бейруті, що став новиною № 1 у всьому світі, ліванські урядові структури взялися терміново розслідувати його причини. Зокрема, слідство розглядає такі версії: халатність, нещасний випадок і зовнішнє втручання. До розслідування також підключився Інтерпол. Міністр внутрішніх справ Лівану Мохамед Фехмі в інтерв’ю ліванському телебаченню причиною потужного вибуху у столиці назвав портовий склад, на якому з 2014 року зберігали велику кількість нітрату амонію. Саме там був епіцентр вибуху. За словами президента Лівану Мішеля Ауна, на складі в небезпечних умовах зберігали 2750 тонн нітрату амонію. Він назвав це «неприпустимим» і закликав покарати винних.
Вибух пошкодив портовий елеватор, де зберігалися стратегічні для столиці та для країни запаси зерна, що ставить перед урядом країни питання запобігання голоду. До того ж масштаб пошкоджень портових споруд наразі унеможливлює нормальну роботу порту, що є одним із найважливіших транспортних вузлів, через які імпортують необхідні товари. За оцінкою губернатора Бейрута Марвана Аббуда, збиток від вибухів може сягнути $15 млрд.
Президент Лівану Мішель Аун негайно скликав Найвищу раду оборони країни, а прем’єр-міністр Хассан Діаб оголосив 5 серпня днем національної жалоби. Бейрут отримав статус зони лиха, у місті на два тижні запроваджено надзвичайний стан, в умовах якого для дотримання безпеки уряд може залучити армію.
Невдовзі поліція й війська запобігли поширенню безладів у місті, обурене населення якого активно протестує проти бездіяльності влади країни й міста, що, на його думку, і призвело до трагедії. Але визнати очевидні речі президент не може, а тому заговорив про ймовірне іноземне втручання. Така риторика — перевірений спосіб перевести народне невдоволення назовні, нею завжди користуються правителі будь-якої країни, і Ліван не став винятком.
Читайте також: Кордони агресії РФ «ніде не закінчуються»
Як з’ясувалося, селітра, що майже шість років зберігалася на портовому складі, була вантажем судна Rbosus, яке належало російському бізнесмену Ігореві Ґрєчушкіну й у 2013-му під прапором Молдови прямувало з Батумі до Мозамбіку. Через технічні проблеми судно позапланово зайшло до Бейрута, де його затримали через несплату портових зборів, а 15 жовтня 2013 року конфіскували вантаж. Після цього Ґрєчушкін оголосив себе банкрутом і просто покинув судно й команду напризволяще.
Команда, зокрема восьмеро громадян України, бідувала, залишившись на судні в іноземному порту без засобів до існування. До того ж ліванська влада заборонила морякам покидати Rbosus. Останнім чотирьом особам за посередництва українського консула вдалося повернутися додому лише за рік, зокрема й капітану судна Борісу Прокошеву, громадянину РФ. Він щомісяця писав листи Владіміру Путіну (!) з проханням втрутитися, але даремно. Той був зайнятий захопленням Криму. Марними виявилися також спроби капітана судитися з Ґрєчушкіним, який живе на Кіпрі. Той лише оплатив команді квитки для повернення в Одесу.
Замовник, мозамбікська компанія з виробництва промислової вибухівки Fabrica de Explosivos, долею вантажу не цікавилася. До вересня 2014-го селітра залишалася на борту судна під наглядом частини команди, потім вантаж перемістили у приміщення портового складу № 12. А покинуте без нагляду судно після розвантаження просто затонуло біля причалу.
Аміачну селітру вирізняє надзвичайна вибухо- й пожежонебезпечність. При нагріванні до 210 °C селітра через окисно-відновні процеси здатна самозайматися. У разі недотримання рекомендованої температури під час зберігання, тобто нагрівання в замкненому просторі за відсутності вентиляції, процес термічного розкладання селітри пришвидшується і призводить до вибуху. Звісно, термін зберігання конфіскованого вантажу минув ще в 2014-му, і наступні шість років вибухонебезпечну речовину зберігали на складі Бейрутського порту з порушеннями й ігноруванням правил безпеки. Хоча, треба віддати належне, ліванська митниця шість разів вимагала прибрати селітру за межі порту (!). Та портова влада вимоги ігнорувала.
Читайте також: Замкнене коло. Російський слід у заворушеннях в Діжоні
Водночас у бейрутської трагедії був гучний попередник: трагедія американського Техас-Сіті, що свого часу сколихнула весь світ. 16 квітня 1947 року в порту цього міста сталася потужна техногенна катастрофа. О 8:00 ранку під час завантаження нітрату амонію команда французького вантажного судна Grandcamp помітила дим із вантажного трюму. Щоб не зіпсувати вантаж у 100-фунтових паперових мішках, пожежу у трюмі вирішили гасити не водою, а парою, задраївши люки і припинивши доступ повітря. Та за 20 хвилин кришки люків зірвало і з трюму почало вириватися полум’я.
Місцева пожежна команда, що прибула на допомогу, також не впоралася з вогнем, і о 9:12 вибухнули близько 2100 тонн нітрату амонію у трюмах судна. Про силу вибуху свідчить така деталь: вода біля причалу, де перебував 135-метровий Grandcamp, буквально випарувалась і на мить відкрила дно, а уламки розлетілися на велику відстань і спровокували ланцюгову реакцію: пожежі й подальші вибухи на сусідніх суднах і нафтосховищах. До того ж через загибель пожежників на Grandcamp гасити нові пожежі було нікому.
Уже о 01:20 ночі в порту вибухнули два інші судна з тим самим нітратом амонію, які загорілися після вибуху Grandcamp: Highflyer і The Wilson B. Keene, що спровокувало нові вогнища в місті. Боротьба з пожежами тривала три доби. Унаслідок катастрофи в Техас-Сіті загинула щонайменше 581 особа (зокрема всі, крім одного, пожежники); 1784 особи потрапили до лікарень, ще кількасот зникли безвісти. Порт і більшу частину міста було повністю зруйновано, кілька підприємств припинили існувати, збитки становили понад $100 млн.
З огляду на величезний резонанс, яку викликала катастрофа в Техас-Сіті, Сенат США призначив спеціальну слідчу комісію, що дійшла таких висновків і причин трагічного розвитку подій. По-перше, було грубо порушено правила пакування нітрату амонію, який слід було пакувати не в паперові мішки, а в герметичні ємності. По-друге, комісія викрила кричущі порушення правил техніки безпеки під час вантажних робіт. Зокрема, робітникам не забороняли курити (імовірно, причиною виникнення пожежі став саме недопалок, що потрапив у трюм). По-третє, наголошували на невідповідному ставленні адміністрації порту й капітана судна до вантажу: нібито як до звичайного добрива, яке насправді є потужною вибухівкою. І по-четверте, виявилося повне нерозуміння місцевою пожежною охороною способів правильного гасіння нітрату амонію.
А останньою техногенною катастрофою, що передувала трагедії в Бейруті, були вибухи 12 серпня 2015 року складу в китайському порту Тяньцзінь, де зберігалося до 3000 тонн небезпечних речовин, зокрема 800 тонн нітрату амонію. Вибухам передувала пожежа. Тоді внаслідок трагедії загинули 139 осіб, ще 700 отримали поранення, а 34 зникли безвісти.
Україна є одним із виробників нітрату амонію, великі потужності розташовано в Рівному, Черкасах і Сєверодонецьку. Але через попит на селітру у вітчизняних аграріїв її майже не експортують. Ба більше, у певні періоди Україна змушена навіть імпортувати добриво з-за кордону.
Читайте також: Війна в Лівії: середземноморський вузол
На щастя, в Україні поки що не було жодного випадку, пов’язаного з наслідками неналежного зберігання аміачної селітри. Але це не означає, що ми застраховані від такого сценарію. Попри намагання влади після бейрутської катастрофи грати в активність на цьому напрямі, корумповані чиновники на місцевому рівні зазвичай намагаються приховати випадки порушень. Тому зайва перевірка не завадила б.
7 серпня міністр Кабінету Міністрів України Олег Немчинов повідомив, що за підсумками засідання Держкомісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на виконання доручень президента і прем’єр-міністра відповідальні органи в Україні мають до 15 вересня відзвітувати уряду країни про перевірку структур, які зберігають або використовують аміачну селітру.
За словами міністра: «Держпраці разом із ДСНС, Мінінфраструктури, Національною поліцією, обласними й Київською міською держадміністрацією повинні провести позапланові заходи державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері охорони праці, техногенної та пожежної безпеки суб’єктами господарювання, які зберігають аміачну селітру насипом для застосування на підприємствах будь-якої галузі, а також використовують для виготовлення кальцієвої селітри, комплексних і рідких мінеральних добрив».
За останніми повідомленнями, на причалах морського порту «Південний» зараз зберігається 9600 тонн аміачної селітри нібито з дотриманням необхідних правил. А ось на 12 причалі ДП «Миколаївський морський торговельний порт» від 18 вересня 2018 року й донедавна зберігалися 3200 тонн доставленої судном «Тузла» селітри, термін придатності якої минув (тому її арештували).
Щоправда, прес-служба Миколаївського порту після останніх подій у Бейруті та публікацій у медіа поспішила повідомити, що небезпечний вантаж уже наче прибрали, хоча не вказала, коли й куди саме. На інший склад? Між тим, місцевий активіст Андрій Сенченко повідомив у Facebook, що в рамках відкритого СБУ на підставі даних Екологічної інспекції кримінального провадження відзначалися «…спроби невстановлених посадових осіб компанії-експедитора надати арештованому вантажу «товарний вигляд», щоб потім пустити його у вільний обіг на території України». Може, саме так «прибрали» небезпечний вантаж?