На цьогорічні парламентські вибори в Лівані, котрі відбулися 15 травня, покладали багато надій. Останні декілька років були для країни вкрай неспокійними – Ліван перебуває в жорсткій економічній кризі, інфляція б’є рекорди, а в Бейруті вже проводять віялові відключення електроенергії. Усе це призводить до постійних соціальних вибухів, таких як страйки та вуличні протести. І дехто вважав, що політизація молоді зможе вивести країну з глухого кута, в який вона потрапила. І от уже майже місяць минув з парламентських виборів в Лівані, але спасіння не прийшло. Тож як Ліван опинився в такій ситуації та що відбувається там зараз?
Твій Бог проголосує за тебе
Однією з основних причин крихкості ліванської політичної системи вважають общинний принцип поділу влади. Справа в тому, що в країні проживає ряд різних етнорелігійних груп, найбільшими серед яких є суніти, шиїти та християни-мароніти. В процесі деколонізації країни було затверджено Національний пакт – документ, за яким між трьома цими общинами ділились основні державні посади. За маронітами закріплялось крісло президента, за сунітами – прем’єр-міністра, а шиїтом завжди мав бути спікер парламенту. Більше того, кількість місць в парламенті, які відійдуть кожній від общин, суворо визначені. Де-факто, кожен ліванець вимушений голосувати лише за представників своєї релігії, що лише посилює автономність общин.
Читайте також: Як війна вплинула на зовнішню торгівлю України
Така система не лише призвела до перетворення ліванської політики на сімейну справу та неймовірної корупції, але й не змогла вберегти мир. Громадянська війна 1975-1990 років назавжди змінила країну. Повоєнну еру можна назвати епохою зневірення в політиці, адже, по суті, країна повернулась до статусу-кво, лишень усе стало набагато гірше. І ситуація неначе заморозилась. Общинна система, корупція та страх перед новою війною призвели до того, що політичне життя Лівану впало в глибоку кому. До прикладу, на першій сесії новообраного парламенту відбувалось голосування за призначення його голови. Переобрали старого голову – Набіха Беррі, котрий безперервно обіймає цю посаду з 1992 року.
Внутрішня крихкість – зовнішня слабкість
Іще одним визначним фактором ліванської політики є вплив зовнішніх сил. Ізраїль, Сирія, Саудівська Аравія, Франція, Іран – усі ці держави мають своє бачення майбутнього цієї країни та різні важелі впливу на неї. А внаслідок того, що після початку громадянської війни реальна боротьба за владу перемістилась із високих кабінетів на вулиці, втручатись у справи Лівану іншим державам стало ще простіше. У кожної общини є закордонний патрон, що допомагає політично та фінансово. У маронітів – Франція, у сунітів – Саудівська Аравія, а у шиїтів – Іран, хоча методи, якими діє Тегеран, поступово знижують його популярність серед цієї ліванської общини. На відміну від інших держав, шо втручаються в ліванське політичне життя, Іран формує не мережу «м’якої сили», а кулак збройних формувань. Проіранське шиїтське угрупування «Хезболла» являє собою державу в державі, контролюючи деякі регіони Лівану в обхід уряду. Вона потрібна Ірану для двох речей: залякувати Ізраїль та слугувати воротами з Лівану в Сирію та навпаки. Крім того, шиїтський схід Лівану розглядається на Близькому Сході як частина «шиїтського півмісяцю» – сфери впливу Ірану. А втім, проіранські партії Хезболла та Амаль на виборах отримали меншу підтримку, аніж на минулих.
Читайте також: Парламентські перегони у Франції: Макрон втрачає абсолютну більшість
Один в полі не воїн
Але останні вибори продемонстрували й ще одну тенденцію. Більше залучення молоді до політики нанесло шкоду сформованим блокам, але дає шанси незалежним кандидатам. Для молодих ліванців дуже важливо, якою була позиція людини під час протестів 2019-2021 років – набагато важливіше, аніж хто з ким воював пліч-о-пліч в часи громадянської війни, що є визначним критерієм для старшого покоління. Бути просто «нашим» уже не достатньо. Ліван потребує змін, але поставити діагноз в даному випадку набагато простіше, ніж знайти ліки.
Читайте також: Ізраїльський доброволець: «Український героїзм почасти вимушений, тому що нам бракує високотехнологічних засобів боротьби з ворогом»
Якщо ж подивитись на більш реальні перспективи, то перед Ліваном стоїть іще одна складна задача. Внаслідок того, що деякі релігійні групи, за якими закріплені місця в парламенті, становлять незначний відсоток виборців, у ліванських партій немає мінімального порогу для входження до парламенту. Це означає, що парламентська фракція в одну людину може існувати. Додаємо сюди антагонізм між основними політичними силами та велику частку незалежних кандидатів, яка цього разу ще й зросла, і отримуємо затяжні політичні кризи. Найближчим таким випробуванням для нового складу парламенту стануть вибори президента. Вони додатково ускладнюються процедурою: парламент обирає президента, який призначає прем’єр-міністра. Тобто узгоджувати потрібно одночасно кандидатури на дві ключові посади. Минулого разу парламент був нездатний обрати президента протягом двох років. Подивимось, наскільки здатним керувати країною виявиться оновлений склад.
Експерти переважно бачать два варіанти розвитку подій в Лівані. Перший – це продовження повільного дрейфу. У цьому сценарії зменшення впливу Ірану лише трохи змінить курс держави, а економічна та соціальна криза триватимуть. Другий варіант – це новий спалах релігійного та класового насильства всередині держави. Цей варіант можливий, якщо політична криза затягнеться, а в парламенті не зможе скластись коаліція. Ці два варіанти об’єднує лише те, що жоден із них не несе Лівану нічого хорошого. Держава продовжує повільно скочуватись у прірву, та ніхто вже не згадає, що 80 років тому її називали близькосхідною Швейцарією.