Вириті траншеї, запаси їжі, дехто говорить навіть про підземні ходи. Так міг би починатись текст про Україну, але він про Німеччину. Саме так тамтешні екоактивісти готувалися «обороняти» невеличке, вже давно безлюдне (не рахуючи самих активістів-самоселів) селище Лютцерат на Заході ФРН від знесення. Воно знаходиться поблизу карʼєру шахти Garzweiler II, що належить німецькій енергетичній компанії RWE, чиї екскаватори невпинно наближаються до території села. Від середи, 11 січня поліція розпочала розчищати барикади у селі. Проте активісти відмовляються повністю здавати позиції.
Історія «оборони» села Лютцерат триває не перший місяць. Деякі активісти живуть там близько двох років. Як пише німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung, це селище є одним із шести населених пунктів, чию територію ще у 2014 році уряд вирішив передати компанії RWE для видобутку вугілля, яке залягає там. Тоді для потреб вугільної галузі планували передати й Гамбаський ліс, за збереження якого виступали активісти. У 2020 році їм врешті вдалося відстояти ліс, а от доля сіл, здавалося, була вирішена. Однак у жовтні 2022 року RWE домовилася з урядом штату Північний Рейн-Вестфалія, на території якого розташовані ці села, та федеральним урядом про припинення виробництва електроенергії з бурого у 2030 році замість 2038 року. З огляду на це більшість сіл можуть залишитися на місці, окрім Лютцерата.
Читайте також: Чи здатні німці захистити Берлін? Чому спроможність Бундесверу опинилась під питанням
Лютцерат розташований безпосередньо на краю зони, де планується видобувати вугілля відкритим способом, що передбачає демонтаж усіх наявних будівель. Активісти із цим не згодні. Тривалий час вони намагалися різними шляхами добитися збереження покинутого села. «Luetzi bleibt» («Лютці залишається») – такі гасла можна прочитати на будівлях чи дорогах у тому місці.
Німецькі поліцейські біля захопленого активістами будинку у селищі Лютцерат. Фото: Foto: AFP / Ina Fassbender
Однак, німецька поліція знає свою справу: у середу, 11 січня селище врешті почали розчищати. Дві сотні протестувальників таки вдалося вмовити покинути територію Лютцерата, однак є й ті, хто наполягає, що не підуть звідти добровільно.
Тимчасом німецькі екоактивісти не припиняють протестувати. Зокрема, йдеться і про прихильників, і навіть про депутатів партії «Зелених», котра нині належить до урядової коаліції. До прикладу, у Лютцераті разом із протестувальниками перебуває депутатка Бундестагу від «Зелених» Катрін Ганнеберґер. «Кліматична криза вже стала жорстокою реальністю. Ми помічаємо, що у нас сильніші екстремальні погодні умови, але особливо це відчутно на Глобальному Півдні, де посухи чи урагани позбавляють людей засобів до існування», – каже Ганнеберґер у своєму інтервʼю для місцевого видання 24 Rhein.
Читайте також: Між запереченням коронавірусу і закликами до путчу: звідки у ФРН взялися «райхсбюрґери»?
Однак саме ця заява демонструє лицемірство радикального західного екоактивізму. Адже, хоч ФРН і перебуває у десятці країн, що найбільше забруднюють атмосферу викидами CO2, обʼєми викидів з Німеччини не до порівняння із тими, що продукують Китай, США, Росія чи Індія. Але це не перешкоджає активістам вдаватись до радикальних методів. Причому до Лютцерата зʼїхалися усі «зірки» європейського екоактивізму, зокрема одна із лідерок руху Fridays for Future у ФРН Луїза Нойбауер, а у суботу чекають й на Ґрету Тунберґ.
Луїза Нойбауер під час протестів у Лютцераті. Фото: Twitter/ @Luisamneubauer
«Луїза Нойбауер має стояти не в Лютцераті, а перед посольством Китаю», – пише оглядач Die Welt Райнер Гаубріх. Він зазначає, що зараз у світі 1360 електростанцій, що працюють на бурому вугіллі, або у процесі будівництва, або плануються для будівництва. Найважливішим гравцем на цьому ринку є Китай. 60% електроенергії там виробляють вугільні електростанції. Понад 200 таких станцій знаходяться там на стадії будівництва, також у планах Китаю відкрити 150 нових вугільних шахт.
Читайте також: Україна як сліпа пляма на видноколі німців
Тимчасом ФРН задекларувала, що остання вугільна електростанція має припинити роботу на пізніше 2038 року, а у штаті Північний Рейн-Вестфалія, де знаходиться село Лютцерат, від вугілля збираються відмовитися на 8 років раніше. Використання ж його у незначних кількостях протягом наступних 15 років дозволить Берліну мʼякше пройти перехідний період на шляху до використання відновлюваної енергії, особливо з огляду на різку відмову від російських енергоносіїв.
Бажання ж рити окопи та стояти до «кінця» звучить особливо сюрреалістично, з огляду на російську війну проти України. Але уся ця ситуація має у собі приховані політичні небезпеки – найперше, для самих «Зелених». Роками ця партія разом із активістами боролася проти вирубки лісів та інших екологічно несвідомих заходів. Однак, нині партія мусить балансувати між радикальною боротьбою із забрудненням навколишнього середовища та енергетичною безпекою Німеччини. Ймовірно, це може спричинити ще більший розрив між активними учасниками зеленого руху та партією, що може позначитися й на рівні її політичної підтримки. Водночас, не маючи звʼязку з політиками, які могли б бути виразниками їхніх інтересів, екоактивісти стають все більш радикальними. Так, у четвер, 12 січня, в одному із містечок на Півночі Німеччини вони окупували регіональний офіс віцеканцлера Роберта Габека, який є членом партії «Зелених».
Активісти Letzte Generation з плакатом на захист Лютцерата. Фото: Facebook
Популярності набуває також рух «Останнє Покоління» (Letzte Generation), який вдається до суперечливих акцій, аби привернути увагу начебто до проблем із забрудненням навколишнього середовища. Молоді активісти, що обливали томатною пастою чи картопляним пюре всесвітньовідомі картини, є представниками цього руху. Дії активістів викликають обурення у тих, хто роками боровся за зміни у збереженні навколишнього середовища. Зокрема представник ХДС Крістоф Плос у коментарі Deutsche Welle наполягає, що боротися треба в межах закону. Такій боротьбі він присвятив усю свою карʼєру. Під особливу критику «Останнє покоління» потрапило, коли його представники намагалися блокувати роботу аеропорту у Берліні. Андреас Добріндт із ХСС навіть охрестив їх «кліматичним RAF». Така радикалізація популярного в Німеччині активізму може мати негативні наслідки і легко стати інструментом для ласих на подібні теми кремлівських маніпуляторів.