На офіційному сайті Ради національної безпеки і оборони України ще в перших числах місяця значилося, що заступником нового очільника цієї важливої для України структури, одного з беззаперечних героїв Євромайдану Андрія Парубія досі лишається одіозний Ренат Кузьмін. До жовтня 2013 року він був заступником Генерального прокурора України – не менш одіозного Віктора Пшонки, якщо хтось забув, кума Віктора Януковича.
Саме за його вказівками, але не без власного задоволення пан Кузьмін порушував кримінальні справи проти опозиціонерів. Ну а «справою честі» для нього стало ув’язнення Юлії Тимошенко. Після чого Європа та США звинуватили особисто Рената Кузьміна в запровадженні вибіркового правосуддя. І, як наслідок, у системному порушенні базових прав людини в Україні. Свого часу Юрій Луценко, ще один політв’язень, називав його «сталінським прокурором» – це ще м’який епітет.
Думаю, цього пунктиру з головою досить, щоб щиро й прикро здивуватися, чому Ренат Кузьмін уже після втечі своїх покровителів та на початку зміни влади далі лишається не просто заступником Парубія, котрий із такими ж боровся, а ще й став колегою іншого заступника секретаря РНБО – Вікторії Сюмар, однієї з активісток Євромайдану, людини, яка повинна, за стратегічним задумом, втілювати в життя заклики до оновлення не облич, а Системи.
Згодом усе ніби вляглося. Сенсації зі знаком «мінус» не вийшло, бо, виявляється, Ренат Кузьмін ще до призначення нового керівництва РНБО написав заяву про відпустку. А в розпал кримської проблеми скандального екс-прокурора просто не встигли звільнити. Що в. о. президента України Олександр Турчинов 5 березня успішно зробив, оформивши потрібні папери заднім числом. Але в тому, що адепти тотальної люстрації проґавили такого, як Кузьмін, помітна небезпечна тенденція. Її можна окреслити одним реченням: повністю перезавантажити владу в Україні та поміняти Систему бодай у віддаленій перспективі не вдасться. Навіть якщо бажання переможців буде справді щирим і зрадницьких планів вони не виношують.
Ось лише кілька очевидних фактів. Значна частина облич нової влади, хай це тимчасовий уряд, не нові й не свіжі. Особливо це стосується близьких соратників Юлії Тимошенко: у політиків із «Батьківщини» не зовсім чисті руки. Олександр Турчинов, будьмо чесними, погано сприймався Майданом ще будучи координатором Національного спротиву. Його дії та розпорядження були здебільшого неефективними. А щодо публічних виступів, чесне слово, Віталій Кличко робить це краще. Утім, Турчинов, а отже, й особисто Юлія Тимошенко значною мірою контролюють «старі нові обличчя».
Аби лиш це горе. Розумію: вибір політиків, котрі не ризикують потрапити під благородну справу люстрації, не надто великий. Інших у них для нас немає. Зрештою, «казус Кузьміна» – це не злочин, просто прикрий недогляд. Проте озвучені пропозиції посад у тимчасовому уряді для регіоналів, серед яких згадують не лише нерішучого перебіжчика Сергія Тігіпка, а й занадто рішучого у своїх намірах зачистити Майдан Нестора Шуфрича, – дзвіночок ще тривожніший. Якщо побачимо Шуфрича серед українського керівництва… Гм, до питань люстрації варто буде повертатися вже від імені сотника Володимира Парасюка.