Після революції кінця лютого 2014 року люстрація є однією з головних тем політичних дискусій в Україні. Це слово увійшло в моду не так давно, але сьогодні без нього не обходиться жодне політичне ток-шоу. З одного боку, це добре. Суспільство принаймні дізналося про існування такого терміна, що вже важливо. Із другого, на жаль, далі розмов про очищення справа зазвичай не йде. Нічого схожого на масові чистки чиновників у Грузії в нас поки що не спостерігається. Більшість функціонерів часів Януковича залишаються на постах.
Чи могло бути інакше, якщо врахувати, що навіть діючий президент не так давно працював у Кабміні Азарова міністром? Будь-яка система завжди чинитиме опір зламу, й українська не виняток. Через півтора року, що минули після розстрілу демонстрантів у центрі Києва, вже нікому не здається дивним, що Петро Порошенко нагороджує орденом Ярослава Мудрого відомого фальсифікатора виборів Михайла Охендовського.
Сьогодні вже зрозуміло, що справжньої люстрації в Україні за нинішнього уряду чекати не варто. Відбуваються радше протилежні процеси. І наслідки їх можуть бути дуже сумними, адже в низці випадків ідеться не тільки про корупцію, а й про державну безпеку.
Донецька та Луганська області, здавалося б, мали опинитися в полі зору люстраторів насамперед. Тут, у лігві місцевих кримінальних кланів, слід було наводити порядок найрішучіше. За довгі роки неподільного правління «донецьких» їхні люди на Донбасі були розставлені на всі значущі пости. Навесні 2014-го за їхньою прямою участю в Донецькій та Луганській областях стався антиукраїнський путч, а потім улаштували незаконний «референдум». Але навіть відверта робота на агресора не завадила колабораціоністам утриматися на своїх місцях.
Особливі побоювання викликає відсутність люстрації у правоохоронних органах Донеччини та Луганщини. Адже саме бездіяльність і саботаж силовиків торік навесні відіграли вирішальну роль в успіху антиукраїнського путчу. Перші збройні блокпости сепаратистів виникали, як відомо, буквально на очах у міліції. Працівники МВС, СБУ та прокуратури легко давали бандитам захоплювати адміністративні будівлі й здавали зброю практично без опору. Багато хто з них навіть присягав бойовикам «ДНР» на вірність.
Після того як частина територій Донецької та Луганської областей були зачищені українською армією від бандитів улітку 2014 року, здавалося очевидним, що поплічники терористів відповідатимуть за свої злочини. Однак більшості з них вдалося не тільки уникнути проблем із законом, а й зберегти за собою робочі місця. Сьогодні від цих людей залежить безпека в районах, прилеглих до лінії фронту, та спокій тамтешніх жителів. Саме вони повинні сьогодні ловити диверсантів і запобігати терактам на вулицях. Але як можна ручатися за тих, хто вчора був по один бік барикад із бандитами?
Далеко ходити по приклади не потрібно. Так, у Луганській області міліцією досі керує Анатолій Науменко, якого 29 квітня 2014-го проголосили її «народним начальником» бойовики «ЛНР», захопивши обласне управління МВС. Тоді озброєний натовп, що атакував будівлю, змусив попереднього міліцейського очільника, генерала Володимира Гуславського, призначеного з Києва, написати заяву про відставку. Після цього за наказом тодішнього «народного губернатора» Валерія Болотова бойовики стали скандувати прізвище Науменка, якого вимагали призначити на звільнене місце. Наступного дня Київ погодився виконати їхнє прохання. Про цю історію з гордістю повідомили десятки ЗМІ, що співчували проросійським бунтівникам.
Читайте також :Люстрація по-махновськи
У той час влада ще намагалася шукати компроміс із сепаратистами, тож зрозуміти, чому було зроблено таку поступку, можна. Але з якої причини Науменко так і залишається на своїй посаді досі, велика загадка. Війна триває вже понад рік, а ставленик терориста Болотова не перестає контролювати міліцію в регіоні. Як і Болотов, Науменко – виходець зі Стаханова. Кажуть, саме там вони й познайомилися. Чи зберігається між ними зв’язок тепер, достеменно не відомо. Сам Науменко, звісно, заперечує той факт, що його призначав лідер луганських бойовиків, але відеозаписи, які підтверджують, що сепаратисти вимагали затвердити саме його кандидатуру, у відкритому доступі.
Такий самий кричущий випадок є і в Донецькій області. Там призначений терористами «народний міліціонер» не тільки зберіг свою посаду, а й мало не запроторив за ґрати українських партизанів із групи «Равлик». Мова про начальника управління громадської безпеки ГУ МВС України в Донецькій області Юрія Горустовича, який керував затриманням партизанів.
Нагадаємо, «Равликом» називався невеликий партизанський загін, що складався з жителів Донецької області й діяв на її території проти бойовиків «ДНР». Цієї весни в партизанів стався конфлікт із міліцією, внаслідок якого їх заарештували, а начальник міліції Донецької області В’ячеслав Аброськін назвав у Facebook небезпечною бандою ґвалтівників та вбивць. Пізніше виявилося, що ці партизани насправді досить відомі в Донецьку, а тому навколо їхнього ув’язнення розгорівся гучний скандал. Вдалося встановити, що міліціонер Горустович, який брав участь в арешті, служив сепаратистам у Маріуполі в той недовгий період, коли місто перебувало під контролем сил «ДНР». У мережі знайшовся запис, на якому зафіксовано процес призначення Юрія Горустовича «народним міліціонером» Маріуполя 1 травня 2014 року.
На відміну від свого луганського колеги Науменка Горустович був присутній на зібранні особисто. При ньому ж таки з будівлі маріупольської міліції зірвали український прапор, замість якого повісили російський. Міліціонер спокійно спостерігав за цим. Ні він, ні його колеги не перешкоджали натовпові бандитів.
Читайте також :Конституційний суд вирішив зачекати з люстрацією
Після цього Горустович та його колеги, які здали Маріуполь бойовикам, тихо сиділи в місті доти, аж поки його зачистили від бандформувань українські добровольці. А після того як воно знову повернулося під контроль Києва, продовжили працю на своїх посадах і навіть спробували розправитися з партизанським загоном, який воював із бандитами «ДНР», поки міліціонери служили останнім. Тільки масовий резонанс та піар урятували «Равлика» від судилища.
Цікаво, що й Горустовича, й Аброськіна фактично викрив у брехні їхній колега – заступник останнього Ігор Ківа. Якщо перші спочатку взагалі заперечували факт існування групи «Равлик», то Ківа заявив чесно, що знає хлопців і не має до них претензій. Після цього справа проти партизанів фактично розвалилася, а їх самих відпустили. Проте ані Горустович, ані Аброськін жодним чином не відповіли за брехню й наклеп. «Народного міліціонера» Маріуполя, який здав місто бойовикам, ніхто люструвати не поспішає. Чи варто дивуватися постійним терактам у тилу та невдачам на фронті за такого підходу до справи?
Можна навести і ще один приклад – недавній арешт зрадника СБУ Олександра Третяка, що був завербований ГРУ й передавав секретну інформацію російській стороні. Його викрили й затримали в червні 2015 року, і це, безумовно, хороша новина. Але водночас виникає питання: чому ця людина пройшла люстрацію і так довго працювала в Службі безпеки, а не була звільнена ще навесні 2014-го?
Річ у тому, що затриманий Олександр Третяк є сином колишнього керівника СБУ в Луганській області Олександра Третяка-старшого, який завжди був близький до Віктора Януковича й зажив у того особливої довіри. Третяк-батько був звільнений із посади відразу ж після втечі «легітимного» в Ростов. А нащадок чомусь залишився у спецслужбі. Складно повірити, ніби в СБУ не знали, чий він родич і яких дотримується поглядів. Халатність призвела до того, що «кріт» працював на ворога понад рік.
Читайте також: Донбас урятує люстрація
Наводити такі приклади можна ще довго. Але й описаних вище вистачає, щоб зрозуміти: чистку в лавах правоохоронців, чия бездіяльність призвела до здачі значної частини української території, ніхто не проводив і робити цього не збирається. А це означає, що вороги України мають на Донбасі широку агентуру й напевне знають, на кого можна спертися при нагоді.
Система, що призвела до війни, не була ліквідована. А це означає, що до перемоги Україні ще дуже далеко.