Є багато визначень терміна «інституція». Саме слово, як можна здогадатися, походить від латинського institutio, яке означало «устрій, звичай», але до наших часів обросло багатьма значеннями.
Інституція ― організація.
Інституція в антропології ― сукупність людських прагнень, мета яких ― задоволення певних потреб.
Інституція в політології ― організоване політичне утворення, що становить сукупність людей, які мають організаційні та матеріальні засоби, що уможливлюють участь у політичному житті задля задоволення та врегулювання індивідуальних і колективних потреб.
Читайте також: A Very Happy Birthday
Інституція в соціології ― термін, який характеризує дуже тривалі елементи суспільного ладу, врегульовані й санкціоновані форми діяльності, визнані способи вирішення проблем співпраці та співжиття, а також деякі формальні організації, які виконують у суспільстві певні функції (Вікіпедія).
Усі подані вище визначення характеризують уявлення про суспільну інституцію, а вона, своєю чергою, характеризує осіб або групу осіб, які вирізняються з-поміж загалу й мають характерні атрибути, що допомагають задовольняти потреби того загалу. Суспільна інституція дає змогу реалізувати бодай такі цінності, як свобода і суб’єктність людини.
Коли президент Трамп недавно відвідав Польщу й виголосив уже славетну промову, а я написав, що то, можливо, була його найкраща промова, багато моїх знайомих і приятелів відреагували досить негативно на мій позитивний відгук. Чимало людей, маючи алергію на особу Трампа, апріорі відкинули все, що він казав. Інші, не згодні з ідеологічною позицією, яку він представляв, теж не були готові сприймати його слова.
Моя відповідь була така: Трамп ― президент США, а президент США ― це інституція, яка існує й існуватиме. Трампи приходять і відходять, а інституція президента була, є і буде. Тобто інституційне значення президента більше за його особисті заслуги чи вади. Президента можна любити або не любити, але не треба на цій підставі будувати своє ставлення до політики держави, якою він керує.
«Президент ― інституція», і це стале твердження не годиться ототожнювати з конкретним політиком.
Є інституції, створені формально відповідно до права та звичаю, їхню діяльність регулюють докладні приписи. До них належать, наприклад, президент, суд, школа, політична партія. Є і неформальні інституції, які виникають спонтанно, коли з’являються сприятливі обставини й потреба створити їх. Це, наприклад, школа, незалежна від обов’язкової освітньої системи, громадські рухи антиглобалістів, екологів або волонтерів.
У широкому діапазоні суспільних інституцій є навіть неофіційні, які дають змогу певному колективу людей задовольняти свої потреби, регулювати його діяльність і забезпечувати тривале існування через підтримку суспільних зв’язків, які все-таки становлять елементарну передумову колективного життя.
Читайте також: A Very Happy Birthday
Навіть якщо суспільство рясніє поділами й про побудову консенсусу не йдеться, завдяки і формальним, і неформальним інституціям ми можемо виражати свої турботи, ідеали, прагнення та мрії.
Заведено вважати, що суспільство сильне своїми інституціями, натомість вони мають відповідати деяким основним вимогам. Суспільна інституція, яка добре функціонує, повинна виразно визначати мету і сферу своєї діяльності, повинна бути раціонально організована, мати належний ступінь об’єктивності й знеособленості, визнання та довіру суспільства й безконфліктно вписуватися в систему вже наявних інституцій.
Але є й другий бік медалі. Адже інституції, навіть ті, що найкраще функціонують, найраціональніші та найоб’єктивніші, творять люди, живі люди, і саме ми, живі учасники процесу, творимо глибокий вимір інституційної екзистенції. Зрештою, якраз найвидатніші, найактивніші індивіди наповнюють інституції життям, ідеями та конкретними діями. Трапляється так, що інституції привласнюють собі право на досягнення конкретних людей, але й ці інституції все-таки теж люди, хіба що, може, не такі талановиті й, напевне, не готові визнавати за іншими людьми більшу роль, ніж роль коліщатка в інституційній машині. Можливо, саме звідси походить вислів «людина-інституція», який характеризує особу, що піднеслася над пересічністю, тож з огляду на дії та здобутки її можна порівняти з інституцією. Як знайти рівновагу між індивідом і структурою, яка виникла завдяки енергії та участі багатьох індивідів і яку ми називаємо інституцією? Одне слово, як жити в суспільстві, яке стало таким складним організмом, що людина-інституція, навіть якщо це президент, не є доброю відповіддю на багатовимірні дилеми кожного з нас?