Попри те що він особа вельми неоднозначна, починаєш міркувати про логіку останніх подій. Як цей арешт співвіднести з обшуком на телеканалі АТR кількома днями раніше? Із тим, що останнім часом Меджліс, який зостається в Криму, у принципі бездіяльний? Із тим, що дружина Чийгоза Ельміра Аблялімова у квітні призначена Аксьоновим на посаду директора Бахчисарайського історико-культурного заповідника, а в грудні знята? Чи є зв’язок між цими подіями?
Снуєш нитку логіки, але розумієш: хоч би яка виходила картина, можеш помилитися. Видно тільки вершину айсберга, годі зрозуміти, що відбувається під водою. Політологи ворожать, кого з відомих кримських татар затримають наступного.
Фінська журналістка Анна-Лена Лаурен, яка багато років прожила в РФ, у одній зі своїх книжок пише, що російська влада завжди розглядала завойовані землі виключно як територію. Люди – це навіть не бонус, а небажаний додаток. Я домислюю: з ними можна порозумітись і вжитись, якщо перетворити їх на слухняних адептів (для того й чинять репресії проти опозиційних ЗМІ: ATR не єдиний, раніше цькувань зазнали Чорноморська телерадіокомпанія та Центр журналістських розслідувань). Тих, хто не пристосовується, краще позбутися: чи то їх заарештовують, чи то вони покидають свої землі добровільно, чи то їх до цього змушують.
До речі. І. теж переїхав на материк. Я думала: хто-хто, а вже він точно за жодних обставин не розлучиться з півостровом. Крим проріс крізь нього. Його предки поселилися там наприкінці позаминулого століття. Дід був репресований у 1930-х. Бабуся поїхала за ним, а після розстрілу чоловіка сім років поверталася додому. Працювала по року-два у різних містах Росії, переселяючись дедалі західніше, аби нарешті опинитись у Криму. Дитиною І. грався банками з-під італійської кави у двоюрідної бабусі в Алупці. Радянські часи й італійська кава! Таке могло бути хіба що в припортовому, поліетнічному Криму. Літніми вечорами вони з матір’ю ходили на пришвартовані кораблі до її друзів-моряків, де смакували справжньою кримською стравою – шкарою зі ставриди. Колись давно ми з І. влаштували вечір української єдності: я готувала закарпатську страву токан, а він цю саму шкару.
Тепер І. переїхав, сказав, що в Криму небезпечно. У вільний час гуляє набережною Дніпра. Працює журналістом і визнає: «Коли треба писати не про Крим, почуваюся так, ніби час марную».
Мешканка Севастополя О. теж покинула своє місто. Російський філолог, викладала у школі. Здавалося б, чому їй не лишитись у Криму? Зробили це з чоловіком для доньки, бо у класах облаштували лєнінські куточки, де висить портрет Ільіча й лежать книжки про «маленького Володю». Учителі мають проводити для дітей класні години на теми «Росія і Крим: ми разом» або «Як в одній літері відображається доля народу» (за віршем одного поета «Робота над помилками», де йдеться про те, що «в слове «Крым» снова пишется Ы»!). «Зараз дочці вісім; якщо вона слухатиме оточення, то виросте зомбі, а якщо нас, то мусить йому протистояти, постійно налаштовувати фільтр, аби не сприймати всього, що кажуть довкола. Це постійний психологічний дискомфорт. Тому ми вирішили покинути все й переїхали на материк».
Переїжджають ті, хто не хоче, аби діти були зомбі чи конфліктували з оточенням; ті, хто боїться репресій; підприємці, яким не вигідні умови праці в РФ; програмісти, які через санкції США не можуть із Криму працювати на американські компанії; громадські діячі, що стали «іноземними агентами»; ті, кому російська медицина не в змозі забезпечити лікування (вона в РФ побудована на інших принципах, ніж в Україні; наприклад, заборонено замісну терапію для наркозалежних, що визнана в цивілізованих країнах).
І, до речі, йдеться не лише про тих кримчан, які виступали за єдність України. Є й ті, хто радів аншлюсові, але зараз переїжджає бодай на якийсь материк: чи то в Україну, чи то в Росію у пошуках кар’єри, бо на півострові їм працювати невигідно й важко. Як казала одна знайома, «особисто мене ніщо таке не торкнулося. Але жити там стає неможливо». Один із блогерів (тепер киянин) риторично запитує: чи не слід було всім тим, хто хотів Росії, переселитися туди без анексії? А нам, які так прагнули залишитись у Криму й змушені були перебратися на материкову Україну, там і лишитись?