Напередодні війни в Перській затоці 1990 року тодішній президент Туреччини Турґут Озал (він її підтримав, попри несприйняття суспільства), втиснувшись у танк і позуючи перед камерами, заявив: «Я вибираю найкоротший шлях до Європейського Союзу». Через чверть століття мрія Туреччини про вступ до ЄС ледь жевріє. Засуджуючи чистки після кривавого невдалого перевороту в липні, 24 листопада Європейський парламент закликав лідерів держав ЄС заморозити перемовини про вступ країни до євроклубу, які тягнуться ще від 2005 року.
Нинішній президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у відповідь наступного дня пригрозив відкрити шлях до Європи трьом мільйонам біженців, що зібралися на турецькому березі Егейського моря. «Ви зрадили своїм обіцянкам», — сказав він, натякаючи на угоду з ЄС, за якою Туреччина зобов’язана надавати притулок біженцям в обмін на мільярди євро допомоги та обіцянку безвізового режиму.
Лідери держав ЄС, які обговорюватимуть питання Туреччини на саміті 15 грудня, навряд чи прислухаються до поради Європарламенту. Ердоган дуже непопулярний у Європі, і всі основні політичні партії у Франції, Німеччині та Нідерландах (де 2017 року відбудуться вибори) бояться йому підігравати. Але ще більше їх лякає чергова криза біженців. Багато з них також не хочуть ставити під загрозу свої інвестиції в Туреччину. «Якщо занадто розгойдувати човен, — каже колишній посол ЄС у Туреччині Марк П’єріні, — можна нашкодити власним економічним інтересам».
Проте нинішні відносини не назвеш стабільними. Підтримка вступу Туреччини до ЄС у Європі різко зменшилася. Перемовини про членство зайшли в глухий кут. За десяток із лишком років обидві сторони розглянули лише 16 із 35 розділів доробку спільноти (це мапа гармонізації законодавства країни-претендента з нормами ЄС). Вісім заблоковані через відмову Туреччини визнати Кіпр і, вочевидь, у такому стані й залишаться: перемовини про возз’єднання між Північчю острова, окупованою турками, та Півднем припинилися 22 листопада.
Ердоган вважає вступ до ЄС правом своєї країни, бо вона стратегічно важлива. Утім, якщо колись Анкара й мала короткий шлях до членства, то нинішній лідер на нього не натрапив. Сьогодні його уряд відкрито нехтує правилами ЄС. Із 37 тис. осіб, заарештованих після липневої спроби перевороту (серед них понад 100 журналістів і десятки членів парламенту від прокурдської партії), офіційне звинувачення висунуто лише кільком. Близько 120 тис. інших людей звільнено з роботи або відсторонено від виконання обов’язків, зокрема майже 16 тис. — минулого тижня. Дедалі частіше чути повідомлення про тортури ув’язнених, хоча турецька влада їх заперечує.
Ердоган підтримує заклики відновити смертну кару, а це червона лінія як для ЄС, так і для Ради Європи. 20 листопада він запропонував Туреччині вважати альтернативою Європейському Союзові Шанхайську організацію співпраці, до якої належать Узбекистан, Росія та Китай. А ще пригрозив винести питання про процес переговорів щодо вступу на референдум 2017 року.
Турецька влада звинувачує ЄС у подвійних стандартах уже не один рік, і не без причини. Багато європейських лідерів, від французького екс-президента Ніколя Саркозі до канцлера Німеччини Анґели Меркель, не бачили в ЄС місця для 80-мільйонної мусульманської країни навіть тоді, коли її демократія була у кращій формі. Ніхто не помчав до Анкари засуджувати переворот або пропонувати підтримку цивільному урядові.
Проте риторика Туреччини стає дедалі більш ворожою, до того ж безпричинно. Ердоган звинувачує Захід у підтримці забороненої Робітничої партії Курдистану (РПК) і навіть «Ісламської держави». Міністр закордонних справ Туреччини хвалиться, що не бере слухавки, коли телефонує його німецький колега. Проурядові газети заявляють (без будь-яких доказів), що західні політики плетуть змови проти їхньої держави. Згладити гострі кути буде важко, про що й застерігають європейські дипломати. За словами одного з них, «що довше триває така ситуація, то більше відгороджуватиметься ЄС. Єдиний спосіб для Туреччини зупинити це — робити менш гучні заяви і припинити репресії». Але з нинішніми темпами сварка й розрив між Туреччиною та ЄС, схоже, лише питання часу.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com