Брюссель наполягає, щоб офіційні перемовини про членство України в ЄС розпочалися вже 25 червня, пише видання Politico. Сьогодні європейські й українські дипломати активно працюють над тим, щоб переконати уряд Угорщини дати згоду на початок перемовин. Про те, чи справді вони можуть стартувати вже в червні та які перешкоди нині стоять перед Україною, Тиждень поспілкувався з виконавчою директоркою ГО «Український центр європейської політики» Любов’ю Акуленко.
— Кілька днів тому Володимир Зеленський заявив, що Україна зробила все можливе для початку перемовин про вступ до ЄС. За його словами, «залишилася тільки політика». На ваш погляд, чи справді перемовини можуть початися в червні?
— Звісно, що можуть. На мою думку, найскладніший етап ми пройшли в грудні, коли справді був ризик, що не буде рішення про початок перемовин. Утім, усі згуртувалися й «проломили» Орбана. Думаю, уже натоді було очевидно, що вони намагатимуться запустити перемовини до головування Угорщини й нової компіляції Європарламенту.
— Які основні виклики чи перешкоди нині стоять перед Україною в цьому питанні?
— Нині в нас виклики будуть у двох площинах. По-перше, у процесі беруть участь 27 країн-членів, які в будь-який момент можуть його заблокувати навіть попри те, що перемовна рамка звужує маневри. По-друге, нині до перемовного процесу приєднали Угоду про асоціацію з ЄС. З 2014 року ми проводили моніторинг угоди (щоправда, останній зробили 2022 року). Згідно з нашими оцінками, Україна її виконала на 55 %. Хоча якщо спиратися на розширену методологію, коли треба не просто розробити чи ухвалити акт, а щоб він працював на практиці, то цифра становить приблизно 31 %. Уряд же показує набагато більшу цифру.
Сьогодні в нас триває пояснювальний скринінг, а далі почнеться двосторонній скринінг, коли ЄС нас перевірятиме. У нас уже є проблеми з минулого. Якщо йдеться про складні реформи, як, наприклад, повернення техогляду на авто, то ми його так і не повернули. Крім того, у законодавстві, яке ми ухвалювали ще за дії Угоди, майже скрізь робили так зване позолочення директив, або українізацію європейського законодавства, — відходили від європейських норм, бо по-іншому парламент не ухвалював рішень. Ми велика країна, і в нас є різні групи інтересів, тож важко сказати, як ми тепер із цим будемо боротися.
Тому, знаючи, як раніше ухвалювали законодавство, я більш ніж впевнена, що оцінка виконання Угоди може бути ще нижчою за 31 %. Наприклад, європейці вимагають створення спеціальної таблиці для законодавчих актів, де кожна стаття перекладена на англійську. Сьогодні, з моїх спостережень, навіть на вимоги делегації міністерства не надають таких таблиць. Це свідчить про те, що, імовірно, їх немає, як і людей, які мали б над цим працювати. Хоча цьому є пояснення: Єврокомісія ніколи не цікавилася, що ми з Угодою робимо, бо нас не бачили частиною ЄС. Сьогодні, коли це змінилося, вони показують, наскільки все серйозно. Тому важко сказати, як швидко ми зможемо пройти цей двосторонній скринінг. На Балканах його проводили після міжурядової конференції, яка для нас має відбутися в червні. Ми йдемо по дуже прискореній процедурі, навіть скринінг розпочався раніше.
— Які ще проблеми є для України?
— Це фундаментальні реформи (наш уряд їх перекладає як фундаментальні сфери): антикорупція, суди, реформа державного управління, медіа, права людини, функціонування демократичних інституцій, правоохоронні органи. На цьому кластері зав’язані всі інші, та якщо тут будуть якісь «відкати», то ЄС має право зупинити процес. В Албанії був приклад, коли через мера, який був корупціонером і якого посадили до в’язниці, греки заблокували перемовини для країни на певний час.
На мій погляд, це остання можливість для України справді провести політичні реформи, які зацементують нас як справжню демократію. Яка проблема тут може виникнути? На Західних Балканах майже на всі ці реформи немає відповідного європейського законодавства. Це дає змогу ЄС заплющувати очі на певні процеси, але водночас через загальні формулювання легко сказати, що ми чогось не виконали. Тому для нас важливо, щоб усі вимоги були чіткими й Україна за час перемовин щонайбільше реформувала всі політичні інституції.
Також викликами є інституційна спроможність уряду до перемовин і незавершена реформа державного управління, яку Україна оминає, розробляючи нині інституційну структуру перемовного процесу.
Річ у тім, що вона, імовірно, буде спиратися винятково на політичні посади, зокрема заступників міністрів, що є нестабільно. Звільняється міністр — «злітають» усі заступники. Крім того, у нас нерозведені певні функції напрацювання політики по напрямах. Я переглядала опитування Національного агентства державної служби, у якому оцінювали готовність до виконання Угоди центральними органами виконавчої влади. Попри те що там нерелевантні цифри (наприклад, указано, що в Мінекології 200 людей займається євроінтеграцією, а це геть усі працівники, крім бухгалтерії), ідеться про те, що деякими перемовними сферами займаються кілька інституцій, а деякими — жодна.
Водночас я не впевнена, що існує політична воля для запуску реформи державного управління. Для мене найстійкішою буде структура, коли майбутні 32 робочі групи очолюватимуть держслужбовці, а не політики.
— А чи є якісь локальні виклики?
— Ми не маємо достатньо знань щодо всіх сфер, які пов’язані з перемовинами. Ми дуже добре знаємо законодавство по Угоді й лише в деяких секторах, як, наприклад, в енергетиці, ми пішли вперед. Тому виникає запитання, де брати таких фахівців. Також буде проблема з макроекономічним аналізом, моделюванням наслідків вступу до ЄС для того, щоб приходити й пояснювати, чому певну норму ми не можемо сьогодні впровадити.
І, звісно, важко спрогнозувати, як рішення будуть ухвалюватися в парламенті. Раніше все можна було застопорити, норму змінити. Тепер такі речі просто неприпустимі.
Крім того, у нас парламент намагається активно включитися в процес перемовин, а це небезпечно, оскільки він має бути деполітизованим. Тут повинні працювати держслужбовці, а парламентарі — розуміти, що ухвалюється, а не піаритися на цьому.
Водночас їхнє завдання — співпрацювати з національними парламентами країн — членів ЄС.
— Як швидко ми можемо пройти двосторонній скринінг?
— Важко спрогнозувати. Нині всі процедури відбуваються швидко, але ніхто не пробачить Україні, якщо ми не працюватимемо, серед іншого, у кластері фундаментальних реформ. ЄС не так цікавить наше законодавство, а те, як воно працює на практиці. А із цим у нас теж проблеми, бо ми навчилися ухвалювати закони, а ось із підзаконними актами бувають негаразди через недостатню кількість людей. Крім того, усі ці проблеми значно загострила війна.
Наприклад, Латвія повністю пройшла перемовний процес за два роки. Утім, тоді було вдвічі менше європейського законодавства й у них не було стільки болючих питань по секторах економіки, за які вони переживали б. Чи нам так вийде? Я думаю, ні, бо цьому заважатиме війна й проблеми з кадрами.
— Набагато частіше серед основних викликів у процесі перемовин щодо вступу України до ЄС ідеться про зовнішні фактори, як ось, наприклад, про позицію Угорщини. Чи справді вона може стати на заваді?
— Так, це відбуватиметься постійно. Угорщину може заспокоїти Франція або Німеччина, як ми це побачили на голосуванні, у якому Орбан не брав участі. Утім, Угорщина на тлі того, що нас чекає всередині країни, — це не найбільша проблема. Цим ми могли б перейматися в тому разі, коли виконали б усі вимоги й тут нас узяли та загальмували (наприклад, змусили назву країни міняти, як це було з Північною Македонією). Але наразі основні наші виклики — сформувати професійну команду й убезпечити її від політизації, а також провести реформу держуправління.