Щоправда, червень у Києві був напрочуд спекотним і вже, безперечно, не весняним, але тільки повернення до Торонто з його комфортною теплою погодою нагадало мені, що початок астрономічного літа ― це момент максимального нахилу осі обертання Землі в бік Сонця, коли північний полюс ближчий до Сонця, ніж південний. Світило того дня перебуває в зеніті на широті тропіка Рака. Потім маємо літо в усій його астрономічній красі.
Моя активність у соціальних медіа відбувається в трьох країнах: Канаді, Україні та Польщі зі значно меншою участю в США і фрагментами активності в інших країнах, де живуть мої фейсбучні друзі. Це розмаїття дає мені змогу усвідомити, наскільки локальні наші соціальні медіа і як ми крутимося на своєму подвір’ї, тож тільки тоді, коли діється щось надзвичайне, на хвилинку, немов цунамі, з’являється інформаційна хвиля світового масштабу.
Повернення до Торонто ― це повернення до щоденних ритуалів, ранкової кави, ранкової газети. За кавою швидко переглядаю глобальні новини на телеканалах CNN, BBC, DW і місцевому канадському CBC. Два місяці в Європі, з них два тижні в Польщі, тижнева виправа до Грузії, а передусім Україна і Київ — це порушення рутини. І навіть якщо є ранкова кава, то на балконі з краєвидом на подвір’я будинку, де ростуть дерева, які я посадив 20 років тому та які вигналися нівроку, вже мало не сягають п’ятого поверху, на якому я живу.
Читайте також: Обабіч
Дивлюсь у вікно мого торонтського кабінету, і там теж високі дерева, посаджені два десятиліття тому. Але не я садив їх, а міські служби, які щороку відтинають кілька гілок, щоб не затуляли вікон і тим більше не заважали кабелям, якими біжать новини до мого телевізора та комп’ютера. За повідомленнями CNN, BBC і DW, сьогодні найважливішим видається конфлікт Америки з Іраном, а надто реакція президента Трампа на збиття американського розвідувального дрона. BBC подає ще інформацію про боротьбу конкурентів (Боріса Джонсона й Джеремі Ганта) за посаду голови Консервативної партії, а отже, й прем’єр-міністра Сполученого Королівства, який має повести країну до остаточного розлучення з Європейським Союзом 31 жовтня. DW зі свого подвір’я згадує про масові протести захисників довкілля в північно-західних землях. Таким постає світ у перший день астрономічного літа з погляду світових телевізійних каналів.
Грузія після кількох днів уваги вже зникла з перших сторінок газет, а про Україну ніхто навіть не згадує. Тож лишаються мої українські фейсбучні друзі, які ненастанно коментують дії президента ЗЕ, постанову Конституційного Суду, що підтверджує законність указу президента про розпуск парламенту та проведення позачергових виборів, коментують водночас і самі парламентські вибори, які відбудуться в розпал і без того гарячого літа.
Переглядаючи у Facebook сторінки моїх польських приятелів, знайшов цікавий аналіз ситуації на окрайцях колишньої совєтської імперії, а саме в Молдові та Грузії. Єжи Марек Новаковський у статті для Центру стратегічних аналізів написав у контексті подій у Грузії таке: «Тиждень тому в Молдові, а рік тому у Вірменії дійшло до зміни влади. Усе свідчить про те, що США і Росія, власне, порозумілися не так щодо поділу сфер впливу, як щодо інтересів на постсовєтських теренах. У межах тієї нової Ялти Польща перебуває по правильний бік муру, але це означає кінець польської східної політики. Адже Україна вже на шляху… А Білорусь наступна в черзі».
На думку Новаковського, Росія визнала, що немає сенсу підтримувати промосковських диктаторів, якщо можна порозумітися із Заходом і підтримувати проросійських демократів, ба навіть лібералів, аби тільки проросійських.
Проблемою і далі лишається Україна. «На щастя», щоразу меншою.
Читайте також: Шрам на шкірі
Якщо це припущення слушне, варто задуматися, чи буде застосована така модель і в чиїх інтересах. Можна легко собі уявити, що після успіху президента Зеленського й після недалеких парламентських виборів з’явиться спокуса повторення молдавської моделі. Тобто формування уряду з проросійських і прозахідних сил. Одне слово, якби українці відмовилися від непоступливої антиросійської політики, а водночас заявляли про європейські симпатії та створили уряд, підпорядкований Москві, але все ж таки з прозахідними декораціями, це задовольнило б усіх партнерів гри. Напевне, задовольнило б Росію, мабуть, і США, а також найсильніших гравців Європейського Союзу, тобто німців і французів. Велика Британія поки що заклопотана собою, але теж була б не проти миру на східному фланзі. Після фіаско жорсткого диктату в Україні росіяни навчилися дуже вміло використовувати інструменти, які дає світова демократична система. А США, провадячи класичну транзакційну політику, не бачать причини, заради якої мають діяти в маргінальних, на їхній погляд, регіонах. Із позиції Парижа, Берліна й Вашингтона рішення, які, з одного боку, будують подобу моделі, прийнятної для громадської думки Заходу, а з другого ― дають змогу вести вигідні справи з Росією, цілком припустимі. Так вважають аналітики за західним кордоном України. Але беручи до уваги, що, як і в Україні, світ соціальних медіа в Польщі ― це внутрішня бульбашка, тож і аналізи ті здебільшого потрапляють на очі лише нечисленному колу місцевих експертів. І так крутиться цей наш куток, а за вікном знову літо, гарне, сонячне й готове до наших планів на відпустку.