У березні всі вже потроху починають готуватися до Книжкового арсеналу (який відбудеться через місяць): виходять із післяноворічного затишшя, складають списки, чекають перших новинок. Основний їх масив, звісно, надійде саме у квітні, але й березню часом щось цікаве перепадає. Цього разу поговоримо про три книжки ‒ перша буде про політику, друга ‒ про письменство, а третя ‒ класична, бо куди ж без класики, особливо без класики про любов, надто ‒ весною.
1. Девід Гоффман. Олігархи. ‒ К: Темпора, 2016
Книжка Девіда Гоффмана "Олігархи" ‒ про Росію в епоху первісного накопичення капіталу, про тих, кого ця епоха виштовхнула на поверхню, й про те, як у пострадянській Росії виник новий клас людей, названий словом із давньогрецьким коренем. Девід Гоффман ‒ відомий і впливовий американський політичний журналіст, фахівець із російської та радянської тематики.
Він шість років (1995‒2001) очолював московське бюро газети «Washington Post» ‒ якраз у дев’яності, коли багаті збагачувалися, бідні вбожіли й творилася нова суспільно-політична реальність ‒ про яку, власне, й написано у цій книжці.
Прізвища головних героїв у Росії, певно, знають більше й глибше, ніж тут, але нам ці люди теж не сказати щоб цілком незнані ‒ і Бєрєзовський, і Ґусінський, і Ходорковський, і Чубайс, і Лужков, і Смолєнський.
У Росії книжка, певно, викликала впізнавання й спогади про телевізор; нам вона хіба розширить горизонт знань про епоху. Тим, хто хоче пригадати й структурувати складний заплутаний світ російського бізнесу, «Олігархи» будуть вартісною знахідкою.
Читайте також :Есеїстика мусить бути
2. Віра Агеєва. Дороги й середохрестя. ‒ Видавництво Старого Лева, 2016
Професорка Києво-Могилянської академії Віра Агеєва спеціалізується на серйозних літературознавчо-біографічних дослідженнях ‒ про Олександра Довженка, Максима Рильського, В. Домонтовича тощо.
Її доба ‒ двадцяті-тридцяті, її стильова домінанта ‒ серйозне, дещо телеологічне дослідження з обов’язковими згадками про режим і соціально-політичну атмосферу. Нова книжка ‒ не виняток. «Дороги і середохрестя» зовнішньо нагадують попередню, теж відносно нову літературознавчу книжку від ВСЛ ‒ «Що таке українська література?» професора Леоніда Ушкалова. Усередині «Доріг і середохресть» ‒ дві несиметричні частини ‒ одна про 20-30-ті («Класики високого відродження»), друга ‒ про сучасність («Сучасники»). Перша займає дві третини, друга ‒ третину обсягу.
У першій місце знайшлося для Довженка, Бажана і Йогансена, у другій ‒ для Жадана і Забужко. Книжка зацікавить тих, хто звик до помірно пафосного викладу, біографічного методу й конфліктів типу «письменник проти держави».
Читайте також: Вітчизняний виробник літератури
3. Вільям Шекспір. Ромео і Джульєтта. ‒ Пер. з англ. Юрія Андруховича. ‒ А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2016.
Читачі нарешті отримали ще один переклад класичної трагедії. Цього разу ‒ від Юрія Андруховича, який кілька років тому вже дав нам «Гамлета» (так само з ілюстраціями Єрка). Як і «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» ‒ чтиво досить специфічне.
Дбайливо, як він сам каже, передавши усі еротичні Шекспірові натяки й словесні ігри, перекладач паралельно додає оригіналові «сучасності» й галицького колориту: в Шекспіра виникають «морожений хек», «порожняк», «стрийко», слуга на прізвище Пательнюк і його помічниці ‒ Сузанка і Нелька.
Судячи зі сприйняття попереднього перекладу, публіці такі загравання з нею подобаються. Проста радість упізнавання реалій стає популярнішою й важливішою, ніж стилістична точність і кореляція з оригіналом, вихоплене з-посеред сімнадцятого століття слово «пацики» більшості дасть привід усміхнутися, а не скривитися, тож, строго кажучи, переклад ‒ у дусі часу й на догоду читачам. Бонус ‒ ілюстрації Єрка. Вони, ясна річ, поза часом.