Що не місяць, то черговий пошкоджений кабель. Цього разу серйозних пошкоджень зазнав канал передачі даних між Латвією і Швецією. Один із можливих винуватців, суховантаж Vezhen під мальтійським прапором, зайшов у шведські води. Шведська прокуратура почала розслідування «саботажу з обтяжливими обставинами». Підозри тим більше посилюються з огляду на наявність фотографії пошкодженого якоря.
Постає чимало запитань: ще два кораблі під пильною увагою. Але цей інцидент стався після кількох епізодів, коли Росія продемонструвала, що може безкарно саботувати підводну інфраструктуру країн-членів НАТО. 2023 року Newnew Polar Bear зійшло з рук пошкодження газопроводу. Німеччина не дала ради з Yi Peng 3 після катастрофічного протягнення якоря по дну в жовтні 2024 року, що призвело до пошкодження телекомунікаційних кабелів.
Ситуація змінилася, коли Фінляндія з допомогою спецназу захопила Eagle S після того, як на Різдво цей корабель перерізав кабель. Тоді союзники з НАТО в Балтійському регіоні поквапилися створити новий проєкт «Балтійський вартовий» (Baltic Sentry), залучивши повітряні, військово-морські, берегові й електронні ресурси для моніторингу Балтійського моря і, як стверджувалося, для запобігання подальшим порушенням. Остання атака свідчить, що Росія у відповідь не відступила, а вирішила спробувати ще раз: це нагадування, що відновлення довіри потребує часу і пов’язане з ризиками. Краще не втрачати її в принципі.
Однак Захід десятиліттями саме цим і займається, не спромігшись рішуче відреагувати на російську агресію в усіх сферах: у кіберпросторі, на суші, на морі й у повітрі. Наприклад, цього місяця рейс із Лондона до Вільнюса довелося приземлити у Варшаві внаслідок збою GPS-навігації. Експерти говорять про операції радіоелектронної боротьби в російському ексклаві Калінінграді. Як повідомляє Barents Observer, на далекій півночі Росія не просто глушить сигнали супутникової навігації, але й підробляє їх. Це може збити з курсу необережні літаки. Комерційні літаки тепер вживають додаткових заходів під час польотів біля норвезько-російського кордону.
Саботаж — це лише поверхова частина агресії. Її слід розглядати як психологічну війну.
Втручання в роботу авіації, приміром, може означати, що західний літак (можливо, навіть на борту з пасажирами, які цікавлять Кремль) буде змушений приземлитися в Росії чи Білорусі. Разом з атаками на фізичну інфраструктуру такі каверзи (реальні чи потенційні) підривають впевненість усіх громадян у тому, що влада контролює безпеку повсякденного життя. Навіть якщо не призводять до реальних порушень, атаки спонукають до контрзаходів, які коштують часу, нервів і грошей. Відволікаючи можновладців, Росія вже здобуває перемогу.
Атаки працюють через прогалини в західній системі. Вона ґрунтується на довірі: ніхто не думав, що морське дно стане полем битви. Утім систему також пронизує жадібність. Скорочення витрат й ухилення від сплати податків у міжнародному судноплавстві дають зловмисникам удосталь можливостей ховатися.
Виходять на поверхню незлагода, нестабільність і різна готовність до ризиків. Деякі країни справедливо вважають цю агресію екзистенційною загрозою суверенітету і свободі. Прагнуть реагувати швидко й рішуче. Інші здригаються перед складними рішеннями. Вважають за краще вичікувати, вимагати більше розслідувань, проводити більше консультацій, створювати комісії для дослідження майбутніх опцій і… вмовляти себе і союзників нічого не робити. Якщо ми подолаємо ці самонавіяні ментальні проблеми, то вирівняються практичні елементи необхідного реагування — військові, правові, економічні й політичні.
Наразі є позитивні ознаки. Латвія і Швеція діють зі зразковою оперативністю, тісно співпрацюючи з фінськими, естонськими й іншими союзниками. Наступним випробуванням стане реакція решти Європи. Деякі дипломати потягнуться до свого добре відпрацьованого лексикону з ретельно відкаліброваними висловлюваннями «серйозного» і «глибокого» занепокоєння, а також пишномовною риторикою про «неприйнятну поведінку», і шукатимуть консенсусу, хай якого слабенького. Інші натомість вимагатимуть дій.