Євген Алексєєв – людина між двох епох. Його минуле живе разом із якісними механізмами з тривкого металу, які діють за правилами, їх важко зламати й цікаво лагодити. Це минуле існуватиме, аж поки останній механічний пристрій не здадуть на брухт. Те, що нині навколо, – суцільний пластиковий прогрес. Промисловість створює речі, які не живуть довго й швидко збагачують смітник. Утім, без зайвої філософії Євген Олександрович ремонтує все – від принтера до автомобіля. Лише іноді майстер сумує, бо друкарську машинерію йому приносять рідше й рідше.
Я починав із ремонту арифмометрів (така настільна механічна обчислювальна машина, що здійснює функції множення та ділення). Cпочатку вони були суто механічні, потім додався електромоторчик. До 1990 року в Києві практично всі організації працювали на механічній техніці – на друкарських, обчислювальних і фактурних машинах.
Відчуваю кінчиками пальців, може зараз зламатися деталь чи ні. Це напрацьовано десятиріччями. Коли сам учився – приходив до майстра, в того був інструмент, який я не міг навіть уявити в дії. Тихенько підходив і просив: можна біля вас посидіти, просто посидіти й подивитися?! Й усі ці рухи, дуже точні рухи, нічого зайвого, бо один неточний рух – і все. Як машиністка не помиляється, не набирає зайвої літери, так і майстер не помиляється, лагодячи механізм.
Друкарську машинку полагодити – це дуже копітка справа, ви собі не уявляєте. 46 клавіш у друкарській машинці, й кожен важіль треба з точністю до міліметра виставити, щоб він друкував правильно. Щоб кожна літера мала правильний відбиток. Робота дуже тонка, мусить бути специфічний характер, щоб її виконати. Ось ви могли б сидіти над друкарською машинкою 12 годин поспіль? Я можу. Не тому, що такий посидючий – просто ця техніка вимагає до себе саме такого ставлення.
Машинку мили теплою водою з порошком у спеціальній ультразвуковій мийці, уявіть собі. Далі всі деталі заливали розчинником уайтспирит – коли вона висихала, то була наче нова. Потім треба було все зібрати, відрегулювати. Раніше ремонт друкарської машини коштував для замовника 100 рублів – великі гроші.
Коли приходила німецька – йшов мінімум тиждень, щоб обережно перепаяти всі літери й установити кириличний шрифт. Колодку, на якій міститься літера, паяли до важеля кислотою, припоєм і сухим спиртом. А кожен важіль треба вигинати під спеціальним кутом, інакше він битиме не в те місце. Тут величезну точність треба мати в руках. Якби не гумовий вал, то друкарська машинка могла б працювати вічно.
Моє мистецтво нікому передати, та й нема потреби, бо зараз ремонтують зовсім інші речі, й сенс самого ремонту цілковито змінився. Хоча й шкода. В мого товариша, який також працював із машинками, був знайомий колекціонер. Йому не вистачало «Ундервуда» 1945 року випуску – й він був готовий на все, щоб його отримати в робочому стані.
Кожен такий ремонт – це подія. Проте й ностальгія, бо прогрес не зупинити. Було б смішно зараз мріяти, щоб у нас знову всі заклацали на друкарських машинах, а не на комп’ютерах. Хоча в цій старій техніці – моє життя.
Зараз я перейшов також на принтери. Але ж і принтер – це друкарська машинка, хоча й із іншим принципом роботи. Звідки комп’ютер узявся – ось звідсіля, з друкарської машинки. В нього лише є допоміжна функція запам’ятовувати інформацію.
Мої клієнти – це поети, письменники. Є один відставний полковник – мемуари пише. Розповідає: «Міг би на комп’ютері працювати, але коли сідаю писати, мені обов’язково потрібен ритм – ритм друкарської машинки. Я друкую й одночасно згадую, тож за цим ритмом мені простіше це все викладати на папір. А на комп’ютері того не можу – не відчуваю зв’язку з апаратом». Люди старшого віку інколи кажуть – їм потрібна друкарська машинка, а далі текст уже перенесуть у комп’ютер їхні діти.
Тренажер для людей із обмеженими можливостями – це теж друкарська машинка, вона потрібна інколи саме як засіб для реабілітації хворих. Наприклад, люди одужують після інфарктів та інсультів – і для них оце натискання на клавіші відновлює координацію рухів та розпрацьовує руки. Саме механічні рухи викликають напруження мозку, й людина повністю відновлює динаміку жестів. А для сліпих є машинки зі спеціальним рельєфом на клавішах.
Цей ритм налаштовує організм на спокійне творення. Людина не може друкувати на машинці й нервувати. В момент друкування є тільки ви й машина. Це і є той спокій, якого не можна досягти з найсучаснішим комп’ютером.
Старі машинки кращі за новітні. З часом метал набирає унікальних, навіть магічних якостей. А нова техніка? Взяти хоча б принтери: їхня пластмаса живе п’ять років, а потім просто розсипається. Що тут казати! Хоча прогрес зараз настільки швидкий, що друкувати на одному принтері 5 років не буде ніхто – вже через рік техніка морально застаріє.
У радянські часи нас зобов’язували номери й відбитки літер друкарських машин передавати до міліції – в них була база даних. (Так влада намагалася контролювати самвидав. – Ред.). Наприклад, збита буква тут і тут – і подібне є лише на цій машинці, більше ніде. Бо кожна унікальна, як відбиток пальця людини.
Робота ця не дає великих грошей, але приносить радість. Я працюю 40 років, проте не розумію, як можна не піти на роботу чи поїхати у відпустку більше ніж на два тижні. Навіть коли б робив ці машини по 10 штук у день, але в кожної з них свій дефект, тож нічого монотонного тут немає, суцільна творчість.
Коли вже зробив машину, вона стоїть готова, то отримую таке задоволення, ніби намалював картину. А коли віддаю машину клієнтові, то прошу: будь ласка, передзвоніть мені через півроку, скажіть, що змінилося. Людина дзвонить і каже – все гаразд. Тоді тішуся, як дитина. Втім, зараз це вже рідкісне для мене задоволення – раз на рік хтось принесе машинку, і я маю свято.
Не розумію одного: як на них можна так швидко друкувати? Ремонтую машинки й, здається, все про них знаю… Але ось працюють машиністки – й не встигаю простежити, як у них пальці бігають клавіатурою.
Я синові казав – шукай діло по душі. А гроші – вони прийдуть. Потрібно спочатку стати спеціалістом, а ним можна стати тільки коли робитимеш улюблену справу. Якщо ж її не любиш, краще навіть не починати. Нещасні люди, які ходять на роботу заради зарплати.
Той, хто може своїми руками щось зробити, – для мене вже авторитет. Я перед будь-яким майстром уклонюся, мурує людина стіну чи лагодить автомобіль.
.jpg)
[2127]