Певна річ, Лєнін встояв, і літніх прибічників ідей комунізму пізніше змінили міцні хлопці в спортивних костюмах, після чого ситуація повернулася в протилежний від Майдану бік і захищати Лєніна було вже ні від кого. Однак якщо для українських патріотів Лєнін — це В. І. Ульянов, російський революціонер, творець РСДРП і перших концентраційних таборів, ідеолог терору та репресій, то для місцевого населення Лєнін ніколи не був Ульяновим, а уявлявся тим самим симулякром, який не мав оригінала в реальності.
До війни на Донбасі в переважної частини дорослого населення Донецька пам’ятник Лєніну викликав чіткі асоціації з глибоко особистим інтимним радянським минулим, пов’язаним не так із якимись абстрагованими ідеями комунізму чи соціалізму, як із травневими демонстраціями, сімейними спогадами. Ситуація стала змінюватися з початком Майдану: у цей період Лєнін на центральній площі міста перетворився на символ «порядку й відсутності хаосу», як це часто доводилося чути від тих, хто брався його охороняти. По суті, в очах місцевих то був такий собі антисимвол Майдану, допустити падіння якого означало допустити перемогу Майдану якщо не на вулицях міста, то принаймні в головах донеччан. Саме цим пояснюється таке палке бажання сепаратистів на перших порах захищати вже давно нікому не потрібний шматок сірого каменя. При цьому формулювання траплялися різні. Дехто стверджував, що не проти демонтажу пам’ятника, але застерігав, щоб це не було так, як в Україні, коли натовп людей розбиває або зносить його кувалдами. Інші, більшість, були категорично проти будь-яких маніпуляцій із Лєніним. У кінцевому підсумку саме з них і утворилися «чергові дружини», які його охороняли. Але парадокс у тому, що в усіх цих випадках про самого Ульянова ніколи не йшлося і пам’ятник сприймався виключно в семантичній площині: як образ або антиобраз тих чи інших подій або суспільних рухів.
Читайте також: «Русская осєнь» Донбасу
Не стала винятком і «республіканська» влада, особливо схильна до радянського минулого, що створювала всеможливих «захаровців» і комсомольців, у результаті чого образ Лєніна вже міцно зрісся з образом самої «ДНР». Але якраз цим і пояснюється така виняткова увага українських патріотів, що все ще лишаються в Донецьку, до головної площі міста: пам’ятник уже не раз був розфарбований у синьо-жовті кольори.
Апофеозом усього цього символізму став кінець січня, коли в Донецьку близько 4-ї ранку за московським часом прогримів потужний вибух. Маю сказати, що відстань від площі Лєніна до моєї домівки — трохи більш як 3 км, але навіть така дистанція й зачинені пластикові вікна створили у квартирі ефект розірваної міни, яка, здавалося, впала просто за будинком. Оскільки напередодні ввечері вже третій день активно працювала «республіканська» артилерія, перше, що мені спало на думку, — так звана отвєтка ЗСУ. Але виявилося, що вибухова хвиля прийшла з багатостраждальної площі Лєніна, пошкодивши кілька вікон у будинках неподалік. Власне, версій того, що сталося, було лише дві: офіційні сепаратистські джерела заявили про діяльність української ДРГ, що заклала чи то пластид, чи то тротил біля пам’ятника, унаслідок чого постраждали постамент і частина правої ноги Ілліча. Так, «заступник командувача корпусу Міноборони Республіки» одразу ж заявив, що «вибух на постаменті пам’ятника Лєніну в центрі Донецька здійснила терористична група. Попередньо відомі деякі подробиці пригоди, однак слідство поки що висновків не зробило. Тротил або пластид міг бути використаний як активна речовина вибухівки. У самого пам’ятника пошкоджено тільки праву ногу й п’яту, а основний удар був спрямований на п’єдестал, на якому стоїть пам’ятник».
Читайте також: Віртуальна залізна завіса
Неофіційно дехто з місцевих говорив про те, що Лєніна підірвали самі «республіканці», щоб вкотре розпалити атмосферу в місті, щоправда, не пояснюючи, з якою саме метою. Але показово зовсім інше: хай там хто здійснив цю акцію, місцеве населення, як уже не раз, зрефлексувало саме на образ, здебільшого коментуючи випадок у дусі «навіщо ламати місто»? Та й чого тільки варті всі ці гвоздики та інші квіточки, які волелюбні лєнінці натаскали до постаменту кумира наступного дня після вибуху… За ним доглядають, бережно збирають частини відірваної п’яти для вдячних нащадків, ледь не вмиваючись слізьми від можливої втрати, яка мало не настигла «нескорений Донбас». У Донецьку Лєнін і правда живий, але нічого спільного з лисуватим чоловіком у скляній труні він, певна річ, уже давно не має.