Відомо, що організатори КМЕФ виступають за активну державну підтримку національного виробника. Тобто за світоглядом належать до табору дирижистів, про що свідчать підбір спікерів, назви панелей та інші атрибути форуму. Але цього разу хедлайнерами заходу були лібертаріанці. Це зумовило когнітивний дисонанс серед учасників, прихильних до дирижизму.
Почалося з виступу Джека Ма. Запитання із залу: «Ми знаємо, що Alibaba Group досягла успіху завдяки діям китайського уряду, наприклад дискримінації Amazon та інших платформ. Як ви думаєте, наскільки це вам допомогло?». На це Джек Ма відповів: «Наведіть хоча б один приклад, коли китайський уряд допоміг мені боротися з Amazon чи eBay. Мабуть, я тим і відомий у Китаї, що борюся з урядом, із кожним міністерством». Гучні оплески. Скривлені гримаси дирижистів.
Промова Джека Ма наштовхнула на кілька думок. У світі є підприємці, які такі ефективні та інноваційні, що нічого не потребують від держави. На жаль, це не про Україну. Можливо, у нас є люди з потенціалом Джека Ма, але тільки-но вони піднімають голову, до них одразу ж присмоктуються державні «кровосісі». Це в зародку вбиває їхні задуми. Ось чому наш бізнес єдиний у ставленні до держави: «Не треба нам допомагати, просто не заважайте».
У багатьох успішних країнах світу є потужна політика підтримки національного виробника. Але її механізми якісно інші, ніж у нас. Там держава спілкується з усім бізнесом без політично зумовлених винятків. Держапарат глибоко аналізує отриману інформацію та синтезує рішення, вигідне країні загалом. Хтось від того може й втратити, але приймає це, бо знає, що так краще для країни. Приблизно так це працює. А в Україні держава — це часто прислужниця олігархів, що виконує забаганки одних, ігноруючи потреби інших. Її кидає з однієї сторони в іншу залежно від політичної кон’юнктури. Їй бракує мізків, щоб підготувати зважене, довговічне державницьке рішення. Такий несистемний підхід до державної політики шкодить усім. Тому в нас справжній бізнес і не хоче мати справи з державою. Українські олігархи не здатні мислити й говорити так глибоко, як Джек Ма. Китайський мільярдер зробив себе сам, без допомоги держави. Його приклад показує, як треба трансформувати реальність за допомогою власної голови, сфокусованої на творчому пошуку ефективності. Цей рецепт успіху доступний будь-кому. Тому промову Джека Ма розібрали на цитати й без упину повторювали на форумі два дні поспіль.
Наші олігархи працюють інакше. Вони не трансформують реальність, а викривляють її під себе, не творять, а руйнують, шукають не ефективності, а можливості використати державу, конкурентів, клієнтів і працівників. Їхня діяльність завжди залишає після себе токсичний осад у сприйнятті людей, в економічному та правовому полі країни. Саме тому соціально-економічна система України нагадує Землю після ядерного апокаліпсиса. Якщо той, хто прекрасно живе без державної підтримки, на дві голови вищий від того, хто без цієї підтримки не може, то про що дискутувати?
Виступ прем’єра на КМЕФ також був у ліберальному дусі. Нова влада виступає за меншу роль держави в економіці, про що постійно говорить. Гончарук нагадав про провальний досвід України в регулюванні економіки, сповнений випадків перетворення хороших ідей на осередки розквіту корупції. Від фактів не втечеш. Це значно послаблює позиції дирижистів. Прем’єр звернув увагу на одну системну проблему: в Україні дуже мало якісних галузевих професіоналів без досвіду роботи на олігархів. Олігархічні компанії — це часто найбільші гравці у своїй галузі. Перед ними стоять найскладніші завдання, у процесі виконання яких об’єктивно формуються професійні якості найвищої проби.
Читайте також: Економіка: перевірка реальністю
Тому й маємо перманентний конфлікт між професійністю й чесністю потенційних кандидатів у державні службовці. У таких умовах побудувати якісний механізм державної економічної політики неможливо, бо він потребує якісних кадрів, однаково чесних і професійних. Ми живемо в складні часи. Одні покладають на нову владу великі надії, інші бачать, що вона приводить на державну службу людей із низькою кваліфікацією, тому бояться розвалу державних інституцій. Скидається на те, що роль держави в соціально-економічних процесах в Україні зменшуватиметься внаслідок обмеження держбюджету або кадрової деградації органів влади. Свято для лібертаріанців і горе для дирижистів. Однак суть не в ідеології. З’явиться вакуум держуправління, який кожен захоче використати по-своєму. Справжні підприємці підуть розвивати бізнес. Вони вбачають у цій ситуації великі можливості, дехто так і висловився на КМЕФ. Але пройдисвіти та олігархи теж сповнені оптимізму й спробують скористатися з інституційної анархії, щоб наловити рибки в мутній воді. Результат, який задовольнить усіх, неможливий.
Можливо, щоб побудувати потужну державну економічну політику, Україні потрібно пройти етап повного її зречення. Як людина, яка шукає себе, іноді зрікається себе, щоб на контрасті усвідомити свої якості, так і держава, мабуть, по-
винна пройти через крайнощі, щоб знайти свою золоту середину. От тільки там, у крайній точці, на державність чигатимуть величезні небезпеки. Чи пройдемо ми її без надмірних втрат? Про це, на жаль, не думають ні лібертаріанці, ні дирижисти.