Журналісти «Українського свідка» поспілкувалися з морпіхами 38-ї ОБрМП біля Покровську. На позиції бригади зараз заїхати вже неможливо через безпекову ситуацію, туди навіть БК складно завозити. Тримають напрямок не тільки піхотинці, а й артилеристи. Василь «Лісник», командир підрозділу артилерії, говорить: «Покровський напрямок зараз гарячий, і гармати 155-го калібру дуже ефективні. Проявили себе багато разів з позитивної сторони. Сусіди наші вражені, буквально до смерті». Але військовий журиться, що нищаться красиві українські ліси, замість дерев лишаються самі пеньки. «Порівняно з Херсоном тут є, де сховатись, і є де працювати, – продовжує Василь. – Там степи, піски і відкрита місцевість. Ми закопувалися під землю. Дуже багато було фізичної праці. Тут теж закопуємось, але є можливість працювати з виїзних позицій. Природне маскування на нашої стороні».
Юрій «Скорпіон», артилерист, каже: «Я не можу сказати, де важче – на Херсонщині чи біля Покровську. На війні скрізь важко. Ми насипаємо, нам насипають. Головне – добре замаскувати гармату».
І судячи з бойового шляху воїнів, маскують вони свою гармату дуже добре.
Олексій «Лексус», молодший сержант, 26-річний командир відділення, поділився моторошною історією свого перебування у Кринках. Він в строю з 3 березня 2022 року, зазнав поранення під Новодонецьком ще до боїв на Херсонщині. «Сама задача була кепська. Ми мали штурмувати одразу три посадки. Посадки на карті є, а в житті – немає. Там тільки стволи маленькі стирчать», – розповідає Олексій про обставини отримання свого поранення. Через відсутність зв’язку не було відомо, що сусіди покинули свої позиції і тим самим відкрили фланг підрозділа Олексія. Тоді йому вдалося евакуюватися самому, витягнути тіло загиблого командира та евакуювати пораненого з суміжної бригади.
«Побратимів треба по можливості забирати. Будь-яку людину, яка там померла, треба придати землі, передати родичам, сім’ї. Але якщо питання стоїть, що ми можемо понести ще більші втрати, краще цього не робити. Тому що піде мінімум 3-4 людини, бо дуже тяжко труп нести, якщо немає ношів. Якщо є ноші – теж далеко не пройдеш. Обстановка на бойовій – це коли серце у тебе фігачить, випригує із груді. Це адреналін. І сили можуть дуже швидко закінчитись. Нам не вдалося забрати побратима в Кринках», – ділиться «Лексус». Але, попри все, він евакуював за ці три роки дуже багато поранених.
«Про Кринки можна фільм знімати, чесно. Саме головне – це зайти на позицію і вийти з неї. На самій позиції перебувати складно, але сам захід і вихід – набагато складніший. Ти на відкритій ділянці. Ми приходили на переправу на Дніпрі, і там були наші «качечки» – надувні човни. 5-6 людей з човняром сідають туди, по Дніпру хвилин 20 пливеш і розумієш, що нижче човна ти не пригнешся. Я розстібав РПСку, знімав рюкзак, розстібав каску, автомат, щоб у випадку чого міг це все скинути з себе й виплисти на берег».
По розповіді «Лексуса» переправа постійно прострілюється артилерією. І коли відбувається ротація, то починається справжній хаос. «Хтось йде з човна, хтось на човен, і все це на болоті. Ми називали це Гонконг. Коли всі пересуваються, починається масовка (масований обстріл), лупить артилерія, хтось 300, хтось 200 – ось така там двіжуха несеться».
Морпіх розповідає, з якими складнощами стикався його підрозділ: «У підрозділі на місці були поранені і їх не могли евакуювати. Не дуже була продумана логістики на Кринках: відхід, евакуація, підвоз води та БК. Вода швидко закінчується. Десь на 5 день у нас вже не було води.
Коли я евакуював першого пораненого, то зустрів двох медиків з нашої 38-ї бригади. Вони мали з нами там перебувати. Я завів їх на підвал, там були медикаменти. Вони там латали ранених, мені крапельницю поставили, бо мене контузило на болоті.
Тих Кринок – 200 на 200 метрів. За ніч може по них КАБів 10 упасти, 20 – за добу. Вони все розносять. Ти виходиш із підвалу, а ландшафт змінюється кожну годину».
«Якщо зараз агродрони скидають БК, воду, їжу, то тоді такого не було, такого ще не придумали тоді. Ми розфігачили трубу в підвалі, а там «Кринки-кола» – такого самого кольору вода, як кола. Проціджували цю воду через марлю, вона ставала вже не чорною, а сірою. Закидали туди пігулок для очищення води, і пили», – згадує «Лексус».
«Чекаємо «качечку», а перед нами у воді хтось крихтить. Ми розуміємо, що людина десь жива. Ми знайшли пораненого. У нього виявилася черепно-мозкова травма, бо у нього була розпухла голова. Він не бачив нічого, не міг говорити. Припливає човен, і в цей момент над нами міна світлова – і все як на долоні видно. Я розумію, що зараз почнеться обстріл, і це буде жесть. А ми не можемо цього пораненого загрузити, бо він в мулі, слизький. З горем пополам вчотирьох загрузили його в «качечку». І тільки почали відпливати – почався обстріл. Але, слава Богу, не попала міна і ми благополучно поїхали звідти. Ще на березі там КАБ ліг, але все нормально. Тільки каску хтось загубив».
Свою розповідь Олексій завершує порівнянням сучасної війни з тою, що була на початку повномасштабного вторгнення.
«Зараз війна дронів, технологій та артилерії. Піхоті дуже складно. Набагато складніше, ніж в 2022 році. Але ми тримаємось і віримо».
«Український свідок» – проєкт, створений 25 лютого 2022 року – на другий день після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Головна мета проєкту – документування подій війни та поширення фото і відео-матеріалів в Україні і за кордоном.