Від обговорення доповіді Сергія Ківалова у Страсбурзі стосовно реформи Європейського суду з прав людини чекали суперечок. Але жодної дискусії не сталося. Правники Ради Європи дали зрозуміти, що неоднозначна репутація Сергія Васильовича в Україні, – і в зв’язку з виборами 2004 року, і через вердикт Європейського суду з прав людини в справі “Волков проти України”, – внутрішні українські питання. Виступ регіонала мав великі шанси потонути в океані оплесків, якби не депутат від опозиції Леся Оробець, яка єдина висловила критичні зауваження і щодо особистості доповідача, і за суттю документа.
Тиждень.ua: Пані Лесю, це — ваша перша сесія у ПАРЄ. Коли записувалися на виступ у дебатах, чи думали, що виявитеся єдиною, хто висловить критичні зауваження до доповіді Ківалова?
– У нас у парламенті є жарт, що депутати на початку кожної каденції не вітаються, бо не знають один одного, а в кінці каденції не вітаються, бо знають один одного. Я думаю, що пана Ківалова добре не знають тут, але для мене було показовим те, що після мого виступу йому бодай припинили аплодувати. З іншого боку, я розумію, що сам текст резолюції тут ні до чого, і справді — діяльність Європейського Суду з прав людини, напевне, потребує оптимізації. Інше питання, що пан Ківалов апелював до кількості поданих з України та з Росії скарг через велику кількість населення. А це зовсім не так. Справа не в кількості населення, а в тому, що наші суди весь час провалюють завдання надавати правосуддя власному народу.
Тиждень.ua: Тутешні правники, відповідаючи на запитання про правомірність роботи пана Ківалова за темою Європейського суду, казали, що ідеться про відповідальність України — надсилати до Страсбурга лише високоморальних делегатів. “Кого ви запропонували до роботи в Раді Європи, тому ми й доручили працювати над доповіддю”, – пояснили мені. Ви поділяєте таку позицію?
– Боюся, що ці правники — праві. Дійсно, якщо людину обрали, він є представником парламенту, я, будучи так само депутатом, не маю права критикувати волю власного народу, але я маю право висловити власне судження. Воно полягає в тому, що багато кому з наших депутатів слід було б відбувати свій термін у зовсім іншому місці.
Тиждень.ua: Ви також висловили зауваження за суттю документа…
– За суттю, я схвильована пропозицією надати суддям Європейського суду право визначати пріоритетність справ. В умовах слабкої демократії це може закінчитися тим, що або справи про політичні переслідування, – такі, як Луценко або Тимошенко, – ніколи не стануть частиною порядку денного суду, або закінчаться суттєвими загрозами життю й здоров’ю судді та членів його родини.
Тиждень.ua: Напередодні розгляду доповіді нам трапилася нагода запитати в самого Ківалова, чи не бачить він суперечностей у тому, що саме ЄСПЛ назвав його порушником у справі “Волков проти України”, і він же розробляє пропозиції з вдосконалення роботи цього суду. Він нам відповів, що рішення ще не набуло чинності, може бути оскарженим, тому — суперечностей нема. Мабуть, з правничої точки зору все так і є. Але ж існують також моральні аспекти. Як бути з ними — на національному та міжнародному рівні?
– Якщо конфронтувати ситуацію, то в Партії регіонів є яка не яка більшість: 210 голосів плюс комуністи. Втім, не в хорошому тоні для ПР — відвідувати засідання парламенту, тому питання особистого голосування їм, як то кажуть “в лом”. Тобто люди будуть радше займатися бізнесом чи іншими справами, ніж приходити і працювати в парламенті. Тому й з’являються ці жахливі для європейського ока відео : під газеткою, за двох, за трьох, за десятьох… І як би не було збоку смішно, зсередини це жахливо. З одного боку, мажоритарники, які вступили до більшості, втрачають будь-який голос, а з іншого, – такі, як пан Ківалов продовжують творити юридичне крючкотворство, нібито захищаючи свою “бездоганну репутацію”.
Тиждень.ua: Чи передбачені сьогодні правничі механізми, щоб відкликати людей із недосконалою репутацією? Бо в українській делегації в ПАРЄ є й інші люди, чиї повноваження можна було б знайти підстави переглянути…
– Почну з позитиву. Завдяки руху “Чесно”, завдяки тому, що журналісти десятки, сотні разів ставили ці запитання, все ж є певні зрушення. Якщо раніше все робилося нахабно й не прикрито, то тепер бояться якщо не заяв, то принаймні кулаків опозиції. Як людина, яка була в парламенті VI та VII скликання, я бачу різницю. Інше питання, що всі парламентські методи боротьби за особисте голосування вже вичерпані. Залишаються непарламентські методи: блокування трибуни, кулаки… Мені як жінці, на яку уважно дивляться її діти, складно було б за таке агітувати. З іншого боку, я бачу, що наші опоненти до політичних аргументів глухі. Отже, повертаючись до вашого запитання, чи є методи відкликати депутата, – сьогодні немає. Але в опозиції є підготовлений закон Про відкликання депутатів. Ми дуже сподіваємося, що під тиском громадськості та преси нам рано чи пізно вдасться його прийняти.