Валерія Бурлакова Media Officer українського офісу Amnesty International

Леся Онишко: Україна не засекречуватиме знову архіви СРСР

22 Листопада 2011, 19:30

З-поміж них – кандидат історичних наук, заступник директора Національного музею «Меморіал жертв голодоморів в Україні» Леся Онишко.

“Україна ніколи не погодиться приєднатись до угоди “Про порядок перегляду ступеню секретості даних з архівів колишнього СРСР”, підписаної рядом пострадянських держав, – заявила вона в коментарі Тижню. – Документ передбачає узгодження стосовно розсекречення радянських архивів з іншими країнами колишнього Союзу, для яких ці документи можуть «являти загрозу національній безпеці».

Онишко наголосила, що за 20 років незалежності України історики мали можливість вивчити майже всі архіви колишнього СРСР. «Якщо вже джин вислизнув із пляшки, то як його туди знавернути знову?», – не розуміє науковець.

«Архіви вже розсекречені, більшість справ – у відкритому доступі, принаймні для вчених», – підкреслює Леся Онишко.

За ії словами, досить обмежений доступ сьогодні хіба що до слідчо-оперативних справ.

«Але це зрозуміло. Це справи, в яких йдеться про сексотів, про доносчиків. Але для тих, хто глибоко вивчає ці питання, немає нічого неможливого», – зазначає Онишко.

«Засекречувати архіви було б не те, що нерозумно… Неправильно, Можна навіть ужити грубіше слово, але не буду»,- наголосила науковець.

«Я, як історик, працюю з багатьма архивами. На сьогоднішній момент в мене не було жодних проблем з доступом до справ», – додала Онишко.

Як повідомлялось, 18 жовтня на саміті глав держав й урядів співдружності в Санкт-Петербурзі, низка країн СНД взяла на себе зобов’язання не розкривати радянські архіви без згоди інших держав, для яких ці документи можуть «становити загрозу національній безпеці». Зокрема, до угоди приєдналися, крім Росії, також Білорусь, Вірменія, Узбекистан і Таджикистан. Для інших країн СНД «двері залишаються відкритими.

Українські і російські історики різко розкритикували цей документ. На думку науковців, така угода «свідчить про прагнення Москви контролювати архіви інших пострадянських країн». Йдеться, зокрема, про свідчення репресій КДБ та НКВД, а також про документи, які проливають світло на відповідальність радянської влади за Голодомор.