Легкий подих

Одного травневого дня, у вихідний, мружачись від сонця, я відкоркував пляшку пива, зробив кілька ковтків і раптом зрозумів, що щось змінилося. Ніхто, крім мене, на вулиці пива не пив. Ну хіба ті два тинейджери за рогом, які со­­ром’язливо ховали пляшки в паперові пакети. От боягузи! Згодом увечері я бадьоро крокував бульваром, посьорбуючи хмільне, як раптом спіймав на собі важкий погляд патруля, опустив пляшку в най­­ближчу урну, патруль насварився пальцем і розчинив­­ся в сутінках. А я зрозумів: коли не п’єш на ходу, то легше дихається. До речі, якщо не помічали: пляшкове пиво – лайно.