У демократіях існують законні механізми дострокового припинення повноважень тих чи інших органів влади, законні механізми впливу гілок влади одна на одну. Тобто існує розумна система балансу між гілками влади, що дає змогу не зосереджувати владу в одних руках і убезпечувати владу від узурпації. Чи дозволяє національне законодавство законними способами достроково припиняти повноваження президента, прем’єр-міністра, парламенту? Які перспективи є у мирних протестувальників, якщо вони діятимуть у правовий спосіб?
Мирним мітингарям пропонують ідею про недовіру уряду. Так, справді, Верховна Рада може прийняти резолюцію про недовіру Кабінету Міністрів України. Таким чином закріплено у законі колективну відповідальність уряду перед Верховною Радою України. Для цього достатньо 226 голосів. Після того прем’єр-міністр зобов’язаний подати президенту заяву про відставку, а з ним піде й уряд. Сподіваємося, президент не звернеться до Конституційного Суду за роз’ясненням того, це його право чи обов’язок – підписати таку заяву, а просто її підпише.
Не забуваймо, що ми маємо нову-стару Конституцію, за якою практично всю повноту влади сконцентровано в руках президента. А ті ділянки влади, що досі не сконцентровані в руках президента, перейдуть до нього після конституційної реформи.
Гарною видається й думка про дострокові парламентські вибори – це можливість змінити розподіл політичних сил у законодавчому органі та врешті щось зробити для країни і людей. Однак які ж правові механізми позачергових виборів?
Розпустити Верховну Раду, тобто достроково припинити її повноваження, Конституція дозволяє президенту в разі, якщо парламент упродовж тридцяти днів не може розпочати пленарні засідання. Та це право Президента, а не обов’язок. Тобто розраховувати на це не доводиться.
Нині також лунають пропозиції щодо дострокового припинення повноважень президента. Які ж перспективи цієї позиції? Конституція передбачає лише чотири підстави для дострокового припинення повноважень президента: 1) відставка; 2) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерть.
Наразі добровільної відставки не буде. Справді, мирні протестувальники в цивілізованих країнах можуть вимагати такої відставки і можуть на неї розраховувати. Адже в країнах з високим рівнем політичної культури політики самі відчувають відповідальність перед виборцями. Такого роду політичні конфлікти спонукають владу до діалогу з громадянами та взаємних поступок, а в разі загострення – до відставки.
Наступна підстава для дострокового припинення повноважень президента – усунення з посади в порядку імпічменту. Такий варіант передбачено Конституцією України, але, по-перше, він можливий лише в разі вчинення президентом державної зради чи іншого злочину, а по-друге, якщо ви зараз вдумаєтеся в процедуру, то зрозумієте, що це нереально на цей момент. Отже, статтею 111 Конституції України встановлено три обов’язкові етапи такого усунення. Спочатку питання про усунення з поста президента України в порядку імпічменту потрібно ініціювати більшістю конституційного складу Верховної Ради України. Потім потрібно створити спеціальну тимчасову слідчу комісію. Далі, за результатами роботи тимчасової слідчої комісії, за наявності підстав, двома третинами потрібно проголосувати рішення про звинувачення президента. Висновки і пропозиції розглядають на засіданні Верховної Ради України. Своє слово мусить сказати також Конституційний Суд, підтвердити дотримання процедури під час розслідування тощо. І вже після цього можливе голосування за усунення з поста президента України в порядку імпічменту, яке приймають не менш як трьома четвертими від її конституційного складу. Думаю, ви зрозуміли, який це тривалий процес, а основне – скільки голосів під час голосування він потребує.
Два інші варіанти дострокового припинення повноважень Президента – за станом здоров’я та в разі смерті – брати до уваги немає сенсу.
Якщо ж теоретично таки припустити дострокове припинення повноважень президента, то до нових виборів виконувати його обов’язки буде прем’єр-міністр, тобто людина усунутого з посади президента.
То що ж має, як то кажуть, у сухому залишку та частина суспільства, яка прагне змін у владі, у тому числі персональних? Реальний результат у вигляді відставки уряду може дати проголошення Верховною Радою недовіри Кабміну. Далі, якщо опозиція таки матиме 226 голосів, можна буде вести перемовини з президентом про компромісну постать прем’єр-міністра. Ось, власне, і все, на що зараз можна розраховувати, якщо керуватися мирними легітимними способами боротьби.
Закон повинен передбачати розумний баланс трьох гілок влади, це називають систему «стримувань і противаг». За нашим законодавством такий баланс давно знищено. Доки люди відволікалися на соціальні питання та питання мови, владу абсолютно законними методами було сконцентровано в одних руках. І коли приймали такі закони, на жаль, ніхто не виходив на мітинги.
Отож тепер необхідно думати, люди, всім нам, а не політикам – як цей баланс у законодавство повернути. Бо інакше мирні протести результату не даватимуть. Чи впевнені ви, що зараз є така людина чи така політична сила, яка, прийшовши до влади, зможе добровільно відмовитися від частини своїх повноважень задля встановлення цього балансу між трьома гілками влади і свої особисті інтереси покладе на плаху інтересів національних? От коли така людина знайдеться, тоді почнеться відлік нової історії України.
І якби ми жили в правовій, демократичній державі, як це записано в Конституції, референдум розв’язав би усі спірні питання, конфлікт було б вичерпано.
Зараз громадяни починають обговорювати можливість референдум, як ще одного мирного, легітимного способу відстояти свої позиції. Дійсно, Всеукраїнський референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом. Прикро, але у нас немає сталої практики і звички користуватись цим інструментом народної влади, хоча в багатьох західних європейських державах, референдуми проводять регулярно. Громадяни висловлюють свою думку щодо нових законів, міжнародних угод та інших важливих питань.
Яким же чином в Україні врегульовується питання проведення референдуму? Умови проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою такі: вимога не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. На всеукраїнський референдум для обговорення можна виносити будь-які питання, окрім податків, бюджету та амністії.
У разі зібрання трьох мільйонів підписів проголошувати всеукраїнський референдум повинен президент (ст. 106 Конституції). Що, власне, й зупиняє багатьох від подання такої ініціативи. Але з цього приводу є рішення Конституційного Суду, в якому чітко зазначено, що проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, якщо його ініційовано з додержанням встановлених Конституцією та законами України вимог, є обов’язком президента.
Прикро, але коли йдеться про норми закону, ми змушені завжди враховувати коефіцієнт особистісного фактору. Тобто захоче та чи інша посадова особа або орган влади виконувати закон. Тож, об цей фактор розбиваються майже всі мирні та легітимні інструменти волевиявлення.