Ні, не кажіть, раціонально пояснити це неможливо. Куріння, звісно, соціальна проблема, але хапатися зненацька за її вирішення на тлі всього, що діється сьогодні в Україні, а конкретно в українській владі, а ще конкретніше в найвищому законодавчому органі, – це якесь демонстративне знущання зі здорового глузду. Поясню, що маю на увазі: йдеться про законопроект, днями внесений на розгляд парламенту депутатами Т. Д. Бахтєєвою та Ю. А. Кармазіним.
Народні обранці пропонують зробити жорсткішою заборону куріння в усіх громадських місцях, а також – увага! – не дозволяти курити за кермом власної автівки, на балконі власної квартири і всередині оселі, якщо при цьому присутні діти. Як передбачається перевіряти дотримання останніх двох вимог, у документі не вказано – я не полінувався прочитати тексти і самого законопроекту, і пояснювальної записки, викладені на сайті Верховної Ради. Прочитав, бо до останнього моменту сподівався, що інформація в пресі – звичайний розіграш. Авжеж!
Якщо дозволити розгулятися фантазії, така пропозиція покликана полегшити проникнення правоохоронних органів на територію кожного окремого приватного помешкання. Адже не всіх можна запідозрити в тому, що вони варять вдома ширку чи тримають склад боєприпасів. А захист малолітніх – цілком пристойний привід для того, щоб отримати дозвіл на потрапляння з подальшим затриманням. Не кажіть, що в мене хвора уява, за совка ми й не таке бачили. Кожен притомний юрист має розуміти, що є текст, а є контекст. Є нібито сам по собі закон, а є правозастосовна практика. Звідки я знаю, що буде в мого дільничного в голові, скажімо так, за півроку?
До речі, про юристів – зворушлива деталь: закон у єдиному пориванні підготували нунсівець Кармазін та регіоналка Бахтєєва. Що об’єднало в плідному тандемі таких різних людей і політиків, я залишаю гадати людям більш поінформованим. З пані Тетяною я не мав честі особисто познайомитися, знаю лише, що їй упродовж кар’єри були не чужі медична проблематика та медичний бізнес. Що ж до пана Юрія, з неодноразового спілкування я виніс враження людини серйозної й принципової, хіба що трохи позбавленої почуття гумору, але ж не до такої міри! Не розумію, що це: така зацикленість на здоров’ї співвітчизників чи така спроба представників різних політичних сил знайти спільну мову, до чого закликають останнім часом деякі перебіжчики?
Звісно, здоров’я українців понад усе, але ж фізичне здоров’я не можна приносити в жертву психічному! А психічне здоров’я нації в цей період історичного часу перебуває під загрозою. По-перше, лунають цілком непристойні величання лідера, від яких навіть у більш притомної та культурної людини могло б початися запаморочення. По-друге, триває захоплення всіх ключових посад у країні вихідцями з однієї слобідки. По-третє, оскільки слобідка виявилася чималенькою й ласих посад на всіх не вистачає, всередині владного табору протиріччя загострюються й виходять на поверхню (Шуфрич і Семиноженко, що не кажіть, повелися по-джентльменськи й майже нічого не розпатякали, а могли б). По-четверте, «тушки» в парламенті та поза його стінами і далі перебігають під омофор регіоналів, і це створює ще більше скупчення охочих біля годівниці, дебет якої фізично обмежений.
І ось на тлі всього цього (плюс спека, плюс злива) двоє полярно заряджених добродіїв заходилися рятувати українські легені. Це не може бути випадковістю й має означати одне: частина політикуму, відсунутого на маргінеси, вирішила почати «конструктивну співпрацю». Ні, справді, що робити в опозиції активній людині, якщо від неї нічого не залежить і вона нічого не вирішує? Іти у внутрішню еміграцію? А якщо темперамент не дозволяє? Та ще й кортить зберегти бодай якесь місце в істеблішменті? Залишається «теорія малих справ». Рятувати тварин. Займатися доброчинністю. Щосили, до останньої краплі поту, боротися за те, щоби заасфальтували доріжку. Вкручувати лампочку в під’їзді.
Безумовно, кожен має визначитися в індивідуальному порядку, до яких меж і в якій формі він готовий співпрацювати з чинною владою. Зрештою, хтось має прокладати асфальт, гасити пожежі, виписувати корвалол, ловити наркоманів і розважати населення. Це питання особистого вибору, й тут не може бути жодних універсальних правил. Лише одна вимога: не робити дурниць і не дозволяти собі бути смішним