Справа звідтоді набрала таких обертів, що не гріх знову згадати про неї. До міста примчав сам російський міністр культури Мєдінскій, після зустрічі з яким піп написав заяву про відставку, а в. о. директора призначили співробітницю музею. Бунт севастопольців із приводу Херсонеса став, певно, шоком для московських владців, адже він недвозначно показав, що «духовниє скрєпи» ще не до кінця «скрєпілі» Севастополь, котрий, хоча постійно й демонстрував несприйняття всього українського, об’єктивно вихований саме пострадянською українською вольницею та набув за чверть століття звичку гучно й без страху відстоювати свої погляди. Якщо перелякані московські начальники вважали, що відречення «святого отця» заспокоїть місто, вони помилились. Адже піп у музеї був лише останньою краплею в черзі ширших проблем, яких кадрові рокіровки в Херсонесі не вирішують.
Читайте також: Грім небесний
Організатори мітингу протесту, призначеного на 12 серпня на майдані Нахімова з приводу херсонеського перевороту, відмовилися скасовувати захід. Хоча питання про директорське крісло й зняте з порядку денного, у них до «влади» залишається чимало неприємних питань, зокрема про дерибан земель як музею, так і решти міста. Це питання російські патріоти Севастополя й хочуть поставити перед омріяною ними російською владою, що не тільки продовжує найгірші традиції української, а й додала чимало суто московських «ноу-хау», про котрі тут, у Криму, й гадки не мали. Слабина, котру проявила міська «влада» в історії з директорською посадою, розохотила активістів і ще раз підтвердила, що акції прямої «майданної» дії є дуже ефективним інструментом. Ця впевненість живиться не лише досвідом політичного життя в Україні та перемогою в питанні Херсонеса, а й торішніми подіями, адже Севастополь досі свято вірує, що в 2014-му спромігся відірватися від України саме завдяки своєму лютневому Майдану (а зовсім не російській спецоперації, у якій містян використали лише як статистів). Отримавши заяву на проведення мітингу, міська «влада» стала шукати причини для відмови. Їх не знаходилося, тож у хід пішли жалюгідні аргументи: мовляв, мітинг нібито зірве туристичний сезон, бо заважатиме проходу по площі до пристаней катерів.
На це відповіли, що за п’ять тижнів до того «адміністрація» без проблем узгодила на тому самому місці інший, менш проблемний мітинг і транспортного колапсу не виникло. Тоді з’явився ще жалюгідніший аргумент: мітинг небажаний, бо він може «налякати дітей». Утім, розуміючи, що вихованих на прикладах піонерів-героїв севастопольських дітей налякати чимось украй непросто, міська управа нарешті знайшла гарантований спосіб відлякати від площі всіх включно з мітингарями: на 12 серпня на майдані Нахімова до Дня молоді було призначено концерт… «Ласкового мая»! Продюсер «легендарного» гурту, кумир 1980-х Андрєй Разін заступився за владців, грізно заявивши, що перепони концерту «мегазірок» можуть чинитися виключно за спецзавданням Держдепу США! Але не Разіну вчити севастопольців, «как родіну любіть». У них теж є ціла колода патріотичних козирів. По-перше, заперечили вони, День молоді 12 серпня є згубним американсько-європейським святом, котре росіянам відзначати не личить. А по-друге, 12 серпня є роковинами загибелі підводного човна «Курськ» («Она утонула»), коли взагалі недоречні будь-які розваги, тим паче з «Ласковим маєм». А треба знати, що навколо «Курська» (на котрому в 2000-му потонуло й 17 севастопольців) у місті ще здавна склався своєрідний культ, адже щорічне відзначання роковин аварії було чудовою нагодою гучно заявити українській владі про свої єдність і солідарність із Росією. Тепер, коли демонструвати стало ні перед ким, «свята пам’ять про загиблих» втратила актуальність: «12 августа точно еще кто-то умрет, каждый день кто-то умирает. Не отменять же из-за этого концерты!» — відмахнувся від організаторів заступник «губернатора». Ті аж йойкнули від такого цинізму. І взялися за свою справу з подвоєною енергією: тепер вони оскаржують заборону в суді.
Читайте також: «Отец крымской демократии»
Сподіваємося, 12 серпня на майдані Нахімова ніхто таки не вмре — ні від переляку, ні від завивань «Ласкового мая». Вся ця історія примітна тим, що в особі більшості севастопольців російські окупанти отримали хоча й палких патріотів Росії, але вихованих у цілком іншому, демократичному середовищі, заражених нечуваними в Росії правосвідомістю, відсутністю страху перед владою, багатим досвідом масових протестів та готовністю відстоювати свої інтереси. Поки Москва 20 років вибудовувала простір страху та цілковитої тиші на власних теренах, севастопольці тренували м’язи та голосові зв’язки у спарингу з українською владою. Це для Москви серйозна проблема. Рано чи пізно вона вирішуватиметься. І коли російські кийки замолотять по спинах російських патріотів, це стане справжнім відкриттям «возвращения в родную гавань».